СТУСА́Н, а́, ч. Удар кулаком. Кулаки посипались на його плечі; супроводжений стусанами.., він.. взяв на плечі свій мішок з начинням (Фр., І, 1955, 228); Таки дісталося Свербивусові кілька стусанів, але він розмахнувся навідліг, і кільце розступилося (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 46); Малий Лука чмихнув і враз замовк, діставши стусана від матері (Багмут, Опов., 1959, 12); // Різкий удар ногою, коліном. З розгону вскочивши до камери, я спіткнувся і впав.. Підвестись допомагає мені дужий стусан ногою (Кол., На фронті.., 1959, 105).

◊ Відва́жувати (відва́жити) стусана́ див. відва́жувати; Дава́ти (да́ти) стусана́ див. дава́ти; Надава́ти стусані́в див. надава́ти¹; Нахапа́тися стусані́в див. наха́пуватися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 808.

Стусан, на, стусень, сня, м. Тумакъ, ударъ кулакомъ. Гей хто зо мною вийде битись, покуштувати стусанів? Котл. Ен. II. 15. Стусана да́ти. Ударить кулакомъ. Такого стусана дав, що так і облилась сльозами. Св. Л. 51.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 223.