СТОДО́ЛА, и, ж. Будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння і т. ін.; клуня. В пустій стодолі й горобці не тримаються (Укр.. присл.., 1963, 258); Лушня.., завалившись на солому в стодолі, захріп мертвецьким сном (Мирний, І, 1949, 346); Переносили [селяни] снопи з гумна до стодоли, звідки виходив монотонний гук молотарок (Кобр., Вибр., 1954, 121); Жменяк.. заглянув у стодолу, перевірив, скільки там сіна залишилося до нової вівсяної соломи (Томч., Жменяки, 1964, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 724.