СКРИ́ПКА, и, ж. Смичковий чотирьохструнний музичний інструмент, найвищий за регістром. Іде [Настуся] недалечко, рве барвінок, квічається [заквітчується] і співає. А сотник налагоджує скрипку (Шевч., II, 1963, 191); Уже в сінях дослухався Славко якоїсь дуже дрібненької музики. Хтось грав на скрипці (Март., Тв., 1954, 259); Любов до музики мати моя дістала в спадщину від свого батька Кіндрата Самійленка, котрий добре грав на скрипку (Сам., II, 1958, 410); В хаті бумкав бубон, бряжчали цимбали, високо і тонко виводила скрипка (Смолич, Мир.., 1958, 67); * У порівн. Серце скажено заграло, неначе скрипка на весіллі (Н.-Лев., VII, 1966, 250); [Савка:] Ти поглянь на неї: рученята, як цівки, сама, як скрипка (Вас., III, 1960, 62); Тремтіли осінні вітри. Може — як скрипка, а може — як хворі діти (Ю. Янов., І, 1958, 76).

∆ Дру́га скри́пка — скрипаль, який виконує в струнному або симфонічному оркестрі другий (менш виразний) голос або підсилює перший голос; Пе́рша скри́пка — скрипаль, який виконує у струнному або симфонічному оркестрі перший голос, найбільш виразний і важливий. Однією з характерних ознак складу оркестру є превалювання першої скрипки (Укр. муз. спадщ., 1940, 16).

◊ Гра́ти пе́ршу (головну́) скри́пку див. гра́ти²; Гра́ти свою́ скри́пку — у якій-небудь спільній роботі, справі виконувати свою, окрему ділянку. Що таке закрійник у бригаді? Це, образно кажучи, диригент у кравецькому ансамблі, де кожен «грає свою скрипку» (Веч. Київ, 22. V 1971, 2); Як (мов, немо́в і т. ін.) на скри́пці гра́є — хтось говорить дуже красиво, приємним голосом. — Як славно ж він говорить, немов на скрипці грає, — похвалив [Плачинда] у думці вчителя (Стельмах, І, 1962, 502).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 320.

Скрипка, ки, ж. Скрипка. Санжарівки на скрипці грали. Котл. Ум. Скрипочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 144.

скри́пка (зменшено-пестливе — скри́почка) — один із найпоширеніших смичкових музичних інструментів; завдяки своєму голосові в українському народі скрипка здобула велику популярність і ввійшла до складу народних інструментів (див. музи́ки3); помітне місце займає в українській народній пісенній символіці; символізує дівчину або жінку, а грати на скрипці означає любити; згадаймо відому пісню: «Ой, за гаєм, гаєм…», де дівчина «найняла козаченька на срипочку грати»; «скрипочка з василечка» (чи з барвіночка), а струни з рути (або м’яти) передають символічні значення: васильок чи барвінок — козак; рута-м’ята — дівчина, гра на такій скрипці — людський поговір, «слава», без якої не піде заміж дівка («Ой не піде дівка заміж без людської слави»), пор.: «А скрипочка з липочки, а струни з ліщини: Як заграє, защебече, чути до дівчини. А скрипочка з липочки, а струни з барвінку: Як заграє, защебече, чути на Вкраїнку»; далеко ж чути — не можна забути, тому скрипка символізує й рідну землю, дім, куди линуть її голоси, пор. пісню про новобранців, один з яких «на скрипочку грає. А скрипочка з василечка, а струни із рути: Як заграє в Тернополі, на всю Польщу чути»; щоб скрипка була голосна, робили її з ялини-громівки, аби в неї грім не вдарив.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 548-549.