Про УКРЛІТ.ORG

розп'ятий

РОЗП’Я́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розп’я́сти́. Ніколи ми не забудемо розп’ятого на хресті німецькими фашистами комсомольця Юрія Смирнова, що до останнього подиху хоронив воєнну таємницю (Панч, В дорозі, 1959, 254); На товстих шнурах та мальованих жердках розп’яте велике.. шатро (Фр., II, 1950, 366); * Образно. Катами мучена, розп’ята, ти [Україна] не скорилась ворогам (Гонч., Вибр., 1959, 194); // у знач. прикм. Свічка блищала на косому столику з куточку й ледве освічувала дерев’яний хрест з розп’ятим Христом (Н.-Лев., III, 1956, 153); Понад очеретом сохнуть розп’яті ятері… (Вишня, Весна.., 1949, 141); *Образно. Дивились на землю розп’яту й шуміли печально ліси… (Сос., Солов. далі, 1957, 92); // у знач. ім. розп’я́тий, того, ч.; розп’я́та, тої, ж. Людина, яку розіп’яли на хресті. І тяжко, страшно заридала [мати], І помолилась в перший раз За нас розп’ятому (Шевч., II, 1963, 295); // розп’я́то, безос. присудк. сл. [Xуса:] А де ж твій тесля? [Йоганна:] Його розп’ято (Л. Укр., III, 1952, 159).

Як (мов, немо́в і т. ін.) розп’я́тий (розп’я́та) — з широко розставленими ногами і розведеними в сторони руками.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 786.

вгору