РОЗП’Я́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розп’я́сти́. Ніколи ми не забудемо розп’ятого на хресті німецькими фашистами комсомольця Юрія Смирнова, що до останнього подиху хоронив воєнну таємницю (Панч, В дорозі, 1959, 254); На товстих шнурах та мальованих жердках розп’яте велике.. шатро (Фр., II, 1950, 366); * Образно. Катами мучена, розп’ята, ти [Україна] не скорилась ворогам (Гонч., Вибр., 1959, 194); // у знач. прикм. Свічка блищала на косому столику з куточку й ледве освічувала дерев’яний хрест з розп’ятим Христом (Н.-Лев., III, 1956, 153); Понад очеретом сохнуть розп’яті ятері… (Вишня, Весна.., 1949, 141); *Образно. Дивились на землю розп’яту й шуміли печально ліси… (Сос., Солов. далі, 1957, 92); // у знач. ім. розп’я́тий, того, ч.; розп’я́та, тої, ж. Людина, яку розіп’яли на хресті. І тяжко, страшно заридала [мати], І помолилась в перший раз За нас розп’ятому (Шевч., II, 1963, 295); // розп’я́то, безос. присудк. сл. [Xуса:] А де ж твій тесля? [Йоганна:] Його розп’ято (Л. Укр., III, 1952, 159).

Як (мов, немо́в і т. ін.) розп’я́тий (розп’я́та) — з широко розставленими ногами і розведеними в сторони руками.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 786.