РОЗО́Р, у, ч., розм. Дія і стан за знач. розори́ти, розоря́ти і розори́тися, розоря́тися. Пожарище завжди будить важку думку про розор, про людське нещастя (Мирний, IV, 1955, 158); Дедалі більшає і дужчає голос народу нашого радянського за охорону нашої природи від знищення, від розору (Вишня, II, 1956, 100); — Та воно, звісно, за нас хто? Самим треба за себе дбати. Та що ото ж розор отакий і в мене. Хоча б трошки на ноги зіп’ястися… (Головко, І, 1957, 65).

Впа́сти в розо́р — стати дуже бідним; зубожіти. День і ніч напружувався [Кіндрат Комар], щоб не впасти в розор. Душа рвалася розширити межі своїх вузеньких десятин (Ковінька, Кутя.., 1960, 26); Прийти́ в розо́р — зіпсуватися, стати непридатним. У господарстві то те, то друге в розор прийшло… Клопочися коло його… так і пройде вік, так і заскніє життя! (Мирний, IV, 1955, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 753.

I. Розор, ру, м. Разореніе. Алв. 76. Дома усе в розор пішло, а він — сиди. Мир. Пов. І. 129. Те поїли, те попили, те розібрали, того не догледіли — розор та й годі! Кв. ІІ. 222.

II. Розор, ру, м. Углубленіе, образуемое плугомъ послѣ извѣстнаго пріема вспашки, а именно: орати в розор — пахать поле, начиная съ краевъ участка и оканчивая на серединной линіи, гдѣ образуется углубленіе, которое и есть розор. Нѣжин. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 54.