ПІСТ, по́сту, ч. За церковними правилами — невживання скоромної їжі. Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі (Коцюб., І, 1955, 326); В сиву давнину.. тут оселився пустельник, який проводив час у молитві й пості (Стельмах, Хліб.., 1959, 264); // Період невживання скоромної їжі. Мій хлопець цілий піст носив в поле в торбині хліб та цибулю (Н.-Лев., II, 1956, 18); Всі були дома, бо в церкву від них ніхто ж не ходив — «безбожники» . Ще мати хоч у піст таки говіє раз (Головко, II, 1957, 121).

Вели́кий піст див. вели́кий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 545.

Піст, по́сту, м. Постъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 188.

піст — за церковними правила­ми — невживання скоромної їжі, а також період такого невживання; постили, як правило, в середу й у п’ятницю щотижня; іноді постили і по понеділках; оскоромитися в піст було великим гріхом; див. ще Вели́кий піст, Пили́півка, Петрі́вка. В піст їмо хрін, а в М’ясниці — кис­лиці (приказка); Голод не знає по­сту (приказка); При пості добре відбути гості (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 456.