ПШЕНИ́ЦЯ, і, ж.

1. Рослина родини злакових, з зерна якої виробляють біле борошно, крупу та інші продукти. Надійшли жнива, достигла Василева пшениця — така гарна, колос у колосі (Вовчок, І, 1955, 82); Про сонце розповім, що награв ланам, Про золото пшениць, що села облягає (Зеров, Вибр., 1966, 491); Ніжність.. народжувалась у степу і лісах біля чужої роботи, де поруч жне пшеницю, чи в’яже золотий сніп, чи гребе сіно соромливе дівча (Стельмах, II, 1962, 27); Основна продовольча культура — пшениця. В ній міць держави і людей, в ній достаток робітника і селянина (Хлібороб Укр., 3, 1970, 9); Озима пшениця; Яра пшениця; * У порівн. Стигнуть зорі, як пшениця (Тич., І, 1957, 20).

◊ Гілля́ста пшени́ця див. гілля́стий; Двозе́рна пшени́ця див. двозе́рний.

2. тільки одн. Зерна цієї рослини. Сліпій курці усе пшениця (Укр.. присл.., 1955, 280); Я бачив, як пшеницю мили: То щонайкращеє зерно У воду тільки плись, якраз пішло на дно, Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі (Греб., І, 1957, 49); Упросився й Пилип Притика до Карпа Здора.. Скинув до нього на сани мішечків п’ять жита — один пшениці.., та на Варвари раненько й поїхали в город (Мирний, III, 1954, 8); Люди на току Пшеницю перегартують сипку (Рильський, III, 1961, 294); // Борошно з зерна цієї рослини. Яка пшениця, така й паляниця (Номис, 1864, № 7124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 415.

Пшениця, ці, ж. Пшеница, Triticum vulgare (растеніе и зерно). ЗЮЗО. І. 139. Ой посію на горі пшеницю, під горою овес. Мет. 68. Уродив Бог пшеницю: густа та рівна стоїть як лава, а колос великий, важкий. Харьк. г. Які в вас паляниці білі, — мабуть мили пшеницю? Харьк. г. Я бачив, раз пшеницю мили. Греб. Ум. Пшеничка, пшениченька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 504.

пшени́ця (зменшено-пестливі — пшени́чка, пшени́ченька) — рослина родини злакових, із зерна якої ви­робляють біле борошно, крупу та інші продукти; також зерно цієї рослини; пшениця символізувала взагалі когось гарного, виплеканого, випещеного, як то видно з на­родних пісень: «Чи я в полі не пшениця була? Чи я в полі не зе­лена була? Взяли мене, та й пожа­ли, у снопики пов’язали, така доля моя! Да чи я в батька не дитина була? Да чи я в батька не кохана була? І світ мені зав’язали, і з нелюбом повінчали, — Така доля моя»; символ приязні, доброго ставлення: «Ой, куди були ярії пшениці, Тепер туди облоги; Куди були ще добрі люди, Тепер самі вороги»; стинання пшениці, як і її ламання, символізує видавання заміж; через коровай пшениця символізує весілля на противагу ячменю, який через кутю символі­зує похорон: «Попід лісом, попід дубиною там рубав козак ячмінь сокирою. Ой, годі, козаче, ячменю рубати, да ходім до мене пшени­ченьки жати! Що з твого ячменю да кутя буде, з моєї пшениці коро­вай буде. Ой мати, та не гай мене, та в військо-дорогу виряджай мене» (військо-дорога доповнюють об­раз рубання ячменю сокирою); у весільних піснях пшениця — на­речена, а овес — наречений, під пшеницею розуміємо образ дівчи­ни, як під житом образ вдови: «Не буду я жита жати, іно пшеничень­ку, Не буду я вдову брати, іно дівчиноньку»; символ достатку, ба­гатства, радості, заможного життя («Яка пшениця, така й паляниця», «Пшениця колоситься — життя веселиться»); злак набуває симво­лічного значення в обрядодіях; на обжинки з пшениці в’ють вінки, і такий вінок називають «красні­шим над місяченька, яснішим над зорі», «вище гори»; у весільних піснях з пшеницею порівнюють наречену: «На горі пшениця ряс­на — Наша княгиня красна»; об’­єкт порівняння; злак в історичних піснях набуває політичної симво­ліки: «Запорожці, небожата! Пше­ниця не зжата! Ой підіте, оглядіте, пшеницю зажніте!»; сіяли пшени­цю у певний час, тому існували прикмети, — «не сій пшениці ра­ніше дубового листа», «пшеницю сій, коли зацвіте черемха». Ой на­сію на горі пшеницю, під горою овес (А. Метлинський); Сліпій курці усе пшениця (приказка); Ой у полі край дороги Пшениченька яра, Там моло­да дівчинонька Пшениченьку жала (пісня); Піду в поле до роботи Зло­ту пшениченьку полоти (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 490-491.