ПРИСТРІ́Т, у, ч., етн. За марновірними уявленнями — хвороба, викликана чиїмсь злим поглядом. [Софія:] Що тобі, серденько, таке? Може, пристріт? Я побіжу верну Варку, вона уміє шептать, її баба покійна навчила (К.-Карий, І, 1960, 300); — В селі баба Ковалиха пристріт одшіптувала… (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 447); За народними звичаями пристріт замовляють, а виливають переполох (Рад. літ-во, 2, 1957, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 7. — С. 46.
Пристріт, ту, м. Болѣзнь, происходящая, но понятіямъ народа, отъ дурной встрѣчи, сглазъ: лихорадочное и горячечное состояніе съ тошнотой, ломотой, коликами. Чуб. I. 43, 134. Мил. М. 36. КС. 1889. XI. 309. Грин. II. 33. Ув. Пристрітище. Грин. II. 33.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 3. — С. 442.
пристрі́т — за народними повір’ями — хвороба, викликана зуроченням, уроками; дієслово пристрі́ти — заподіяти кому-небудь нещастя, хворобу своїм злим поглядом, зурочити, навести на когось «порчу», вроки; таку хворобу можуть відшептати чи віділляти ворожбит або ворожка; пристріт буває й від вітру, тоді коле в усьому тілі, ламає; пристріт від лихої людини виявляється у позіханні, сумові, болях у руках і голові; особливо вразливі щодо пристріту породілля і немовля (до його хрестин), тому їх бережуть від недоброго (взагалі чужого і навіть свого) погляду; див. ще навро́ки, пере́стріт.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 483.