навро́ки = вро́ки (уро́ки) = призі́р = прозі́р — за народними повір’я­ми — горе, нещастя, шкода, хво­роба, завдані кому-небудь злим (недобрим) поглядом, словами чи діями; йде нібито від злих чарівни­ків, що наврочували, зурочували (від ректи́), зочували (від о́ко), на­ворожували (від враг) людині на­віть над її слідом; від недоброго погляду ховають дітей, най вразливіших щодо зочення, немовлят під час купання; злими очима може бути наврочена навіть річ (напри­клад, добра скрипка може від цьо­го тріснути); від навроків, гадають, треба знати заговори; для відвер­нення наврочення уживають часто вислів щоб не наврочити; існує по­вір’я: «Хлопцям не годиться на­миста надівати, бо будуть вовка боятися, а дівчатам шапки, щоб уроків не боялися»; див. ще пристрі́т, причи́на; поняття про вроки виникло тоді, коли люди вірили в магію слів, згодом уроками почали називати й проклинання поглядом очей; за повір’ями, наврочити мо­же людина з косими, різнокольо­ровими, зеленими, вилупатими очима, низько опущеними брова­ми; такі очі й очі під такими бровами нібито віддзеркалюють не пряме, а обернене зображення; проганяють уроки замовлянням: «Помагаєш ти, вода явленая, очищаєш ти, вода явленая, і луги, і бе­реги, і середину. Очищаєш ти, вода явленая, народженого од прозору: надуманого, погаданого, встрічного, водяного, парубоцького, дівоцького. Підіте, уроки, на соро­ки, на луги, на очерети, на болота, на моря»; однокореневим до вро́ки є слово нівро́ку, пор.: «Нівроку він дужий», «А він собі нівроку», «їсть нівроку собі». Від уроків і Бог не за­ховає (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 382-383.