ПРИНИ́ЖЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. прини́зити. Вимогливість не має нічого спільного з адмініструванням, грубістю, з зарозуміло-образливим ставленням до людей, з приниженням їх людської гідності (Ком. Укр., 2, 1965, 7); Онисія Іванівна народилася 1914 року в бідняцькій сім’ї. Свої молоді роки провела в наймах і по заробітках, зазнавала приниження і кривди від польських панів і українських багачів і попів (Мельн., Коли кров.., 1960, 133); Він був далекий від нігілістичного приниження цінностей, залишених минулим (Вітч., 10, 1964, 147).

2. Стан за знач. прини́зитися 1. Тикає [фашист] палицею в живіт і поводиться з нею не як із жінкою, а як з твариною, яку виставили на ярмарку. Щоки її горять, ніби вона сидить біля полум’я, і почуття страшного приниження пече її всю, як на жару (Тют., Вир, 1964, 448); А що воно — життя селянське? Вічна, до темені в голові, праця, одвічне приниження (Стельмах, Хліб.., 1959, 432); // Зовнішній вияв цього стану. Юля посміхнулася, закриваючи лахміттям груди і коліна. І ця посмішка гарячим струмом пройшла по офіцерах — вони, завойовники всієї Європи, вперше побачили таку посмішку, в якій не було ні кокетства, ні приниження, в ній було нічим не замасковане глузування (Тют., Вир, 1964, 446); Чорнявий хлопець, в якого ще тільки висівались вуса, дивився привітно і без приниження, як інші полонені (Панч, Синів.., 1959, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 689.