ПОЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. перех. Мати якесь почуття, бути в певному духовному або фізичному стані. Він [М. Горький] з родиною так дбають за мене, так багато роблять для мене, що я почуваю гарячу вдячність (Коцюб., III, 1950, 358); Вона в той час не почувала сорому перед матір’ю (Н.-Лев., III, 1956, 328); Все ж таки почував о. Альойзій у серці велику прихильність до Миколи (Март., Тв., 1954, 169); Глибоке душевне вдоволення почуває [Дьяконов] в собі (Гончар, II, 1959, 61); Наказує [лікар] кидати зараз всяку роботу, як тільки почую втому (Л. Укр., V, 1956, 405); Як тільки ніж шурнув по волоссю й до ніг Соломіїних впало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у грудях (Коцюб., І, 1955, 344).
Почува́ти (почу́ти) себе́ — бути в певному фізичному стані. Як себе почуваєте тепер, що поробляєте? (Коцюб., III, 1956, 403); [Кречет:] Товариш Берест, я прошу вас одкласти нашу розмову, я погано себе почуваю… (Корн., І, 1955, 113); Почува́ти (почу́ти) себе́ ма́тір’ю — бути вагітною, вагітніти. А це під серцем що забилося?.. Вона вже давно почуває себе матір’ю… (Мирний, IV, 1955, 57); Думає [земля] і прислухається до чогось, як прислухається до всього і до себе жінка, що почула себе матір’ю (Стельмах, І, 1962, 375).
◊ На коні́ почува́ти себе́ див. кінь; Почува́ти себе́ не в свої́й тарі́лці — мати почуття невпевненості, ніяковості, страху. Він прислухався до того, що казав Хохол, побоюючись недоречно відповісти, бо той міг подумати, що Харкевич просто переполошився на передовій і почуває себе не в своїй тарілці (Голов., Тополя.., 1965, 31); Почува́ти себе́ як ри́ба у воді́ — поводити себе вільно, невимушено. Мороз, даючи відповіді й пояснюючи всі деталі майбутньої роботи, почував себе як риба у воді (Собко, Біле полум’я, 1952, 156).
2. перех. Сприймати зовнішній світ органами чуттів, відчувати що-небудь. [Анна:] Аж до Гори я не могла спинитись, І тільки стук загрозливий копит За спиною я близько почувала (Коч., П’єси, 1951, 21); — Я почуваю запах диму, — сказала стурбовано Тайах (Ю. Янов., II, 1958, 156); Кінь почув кріпку дідову руку (Мирний, І, 1954, 281); Почула [Соломія] вогкий холод, що проймав її наскрізь (Коцюб., І, 1955, 358); Під серцем бронзу я почув, і скам’яніли губи… (Сос., І, 1957, 316); // тільки недок., неперех. Мати здатність сприймати зовнішній світ органами чуттів. Людина завжди так чи інакше діє, і в ході своєї діяльності вона пізнає і почуває (Психол., 1956, 6); // тільки недок., неперех. Виявляти у почуттях своє ставлення до сприйманого. Скажи мені, фантазіє дивна.., Як научить байдужих почувати (Л. Укр., І, 1951, 49); // неперех. Відчувати достатність чого-небудь. — Ти мені дай її [горілки] раз на три дні, але щоб я почував (Довж., І, 1958, 312).
◊ Не почува́ти ні рук, ні ніг — бути дуже втомленим. [1-й робітник:] Ой, натомився ж я сьогодні! [2-й робітник:] Я теж ні рук, ні ніг не почуваю (Мам., Тв., 1962, 69); Не почува́ти землі́ під собо́ю — те саме, що Не чу́ти землі́ під собо́ю (див. чу́ти). Встиджена [присоромлена] і розлючена, не почуваючи під собою землі, Ніна кинулася тікати з парку (Добр., Тече річка.., 1961, 285).
3. перех. і з спол. що. Відчувати наявність, настання чого-небудь. — Я тут! — крикнув Іван і почув раптом, що його тягне безодня (Коцюб., II, 1955, 351); Хто в грудях почува пісень високий дар,.. Народу й Партії свойого [свого] серця жар Хай чесно віддає, бо він у них узятий (Рильський, III, 1961, 233); // Вірити в щось, інтуїтивно передбачати що-небудь. Хоч не все зрозуміла [Катря] як слід, проте почувала, що правда за вчителем (Головко, II, 1957, 197); За цим зловісним шипінням крові почув [підполковник] подих своєї смерті (Стельмах, II, 1962, 87); * Образно. Серце почуло якесь лихо (Мирний, І, 1949, 135); Катерина.. взяла в руку галузку яблуні, що набубнявіла, почувши весну (Чорн., Визволення, 1949, 10).
◊ За версту́ почу́ти — одразу розпізнати, відрізнити від інших кого-, що-небудь. — Строкаря з економії від хазяйського за версту по духу почуєш (Стельмах, І, 1962, 48).
4. перех. і з спол. що. Розуміти, усвідомлювати що-небудь. Я неначе бачу якихось замордованих людей, почуваю горе їх серця (Н.-Лев., III, 1956, 305); Лукія почуває, що Віталій просто щасливий з своєї роботи (Гончар, Тронка, 1963, 92); // ким, чим. Уважати себе або когось ким-, чим-небудь. Почував [Аркадій Петрович] себе демократом, другом народу, який не має чого боятись (Коцюб., II, 1955, 384); — Коли через мене хтось битиметься — я покину їх обох. Вони не мають права почувати мене власністю (Ю. Янов., II, 1958, 131).
5. перех. і неперех. Док. до чу́ти 1. Парубоцтво почуло, що чоловік кричить, та не знають хто (Кв.-Осн., II, 1956, 251); Мати прокинулась і зраділа, почувши доччину пісню (Н.-Лев., III, 1956, 339); Проходячи повз кухню, ми почули сміх дівчини і голосну мову Богдана (Ю. Янов., II, 1958, 163); Гафійка почула про Марка від Підпари (Коцюб., II, 1955, 65); * Образно. Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує (Шевч., II, 1963, 105); Не почує тиша ця глибока Голосу твойого [твого], друже мій… (Рильський, III, 1961, 323).
І (й) сло́ва не почу́єш — більше не буде розмови про щось. [Гебрей:] Більш ти від мене й слова не почуєш! (Л. Укр., II, 1951, 247).
◊ Кра́єм ву́ха почу́ти див. край1; Почу́ти два непо́вних — почути, але не зрозуміти; нічого не почути. Почув два неповних (Номис, 1864, № 4020).
6. тільки недок., перех. і з спол. що, фольк., рідко. Слухати, чути. Ой почувайте і повидайте, що на Вкраїні постало, що за Дашевом під Сорокою множество ляхів пропало (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 474.