Про УКРЛІТ.ORG

край

КРАЙ, ю, ч.

1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець (див. кіне́ць1 1). Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно й легко, як кіт (Коцюб., І, 1955, 399); — Бери, Іване, невід за один край та закидай,— порядкував пан (Мирний, І, 1954, 313); Вона [пустеля] впирається в небо мертвотними жовтими тонами, і, здається, там і є край світу (Стельмах, І, 1962, 174); Відчувши величезну втому, сідає [Володимир] на край постелі (Довж., І, 1958, 112); * Образно. Краєм думки тішив себе: може, то міліція по бандитах стріляла! (Мур., Бук. повість, 1959, 221); // Верхній зріз стінок посудини, яких-небудь заглиблень і т. ін. О. Хведор зареготавсь, наливаючи горілки в чарку, аж горілка перелилась через край (Н.-Лев., І, 1956, 125); А ранок наливає В прозору чашу, що країв не має, Рожевого цілющого вина (Рильський, II, 1960,121); // Найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця. Тим часом Кирила повели аж на край міста (Коцюб., II, 1955, 209).

Край не́ба — те саме, що крайне́бо 1. Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба і до живих завітала (Л. Укр., IV, 1954, 281); Край неба запалав червоною загравою. Сходило сонце (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 191).

∆ Пере́дній край, військ.— найближча до супротивника лінія оборони. За кілометр від ожередів.. розсипались ракети і не вщухала стрілянина. Там був уже передній край (Гончар, III, 1959, 215); * Образно. Однією з наук, яка перебуває на передньому краї боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму, є кібернетика (Колг. Укр., 7, 1962, 44).

∆ Би́ти че́рез край — бурхливо виявлятися (про енергію, почуття тощо). Але нас скоряла сила, Що, неначе водограй, Вирувала в ньому [Андрієві] й била, Як то кажуть, через край (Перв., II, 1958, 80); Бу́ти (опини́тися) на краю́ заги́белі див. заги́бель; Взя́ти (да́ти і т. ін.) че́рез край — не дотриматися міри в чомусь; переборщити. Він тепер міркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальників (Сам., II, 1958, 231); Від кра́ю до кра́ю; Із кра́ю в край — на всьому просторі. Плацдарм.. забульбився від краю до краю вибухами (Гончар, III, 1959, 363); Кра́єм ву́ха слу́хати — слухати неуважно, не зосереджено; Кра́єм ву́ха чу́ти (почу́ти і т. ін.): а) не повністю, трохи чути; б) між іншим, мимохідь, випадково чути. Хлопчик краєм вуха почув, що командування має намір присвоїти Маслюку звання (Багмут, Щасл. день.., 1951, 159);

Кра́єм о́ка ба́чити (поба́чити, диви́тися, помі́тити і т. ін.): а) не повертаючи обличчя до об’єкта, що знаходиться збоку, бачити його. Глухенький дивився в поле, проте бачив Марину краєм ока (Гончар, Новели, 1954, 145); б) (тільки док.) побіжно, мигцем побачити, помітити. На базарі краєм ока помітила [Оленка] цілі гори яблук, помідорів, капусти (Кучер, Трудна любов, 1960, 199): На край сві́ту — кудись дуже далеко. Забіг би [сотник] на край світу, та уже шлюбу не розірве (Кв.-Осн., II, 1956. 217); На краю́ моги́ли— близько до смерті. Надто довго він писав цей твір, початий ще в дні юних мрій і закінчений вже на краю могили (Дмит., Розлука, 1957, 165); На краю́ сві́ту — в дуже віддаленому, глухому, необжитому місці. Кому спало б на думку шукати живу людину тут, на краю світу? (Гончар, III, 1959, 110); Підніма́ти (підня́ти) край заві́си див. заві́са1; Приве́сти на край безо́дні див. безо́дня; Стоя́ти на краю́ безо́дні див. безо́дня; Че́рез край — понад міру. Горілки не вживав [Кузьма Трохимович] так, щоб через край (Кв.-Осн., II, 1956, 6); Співай [поете], та тільки щоб не сумно. Бо в вік наш поступу журитись через край І непрактично, й нерозумне (Сам., І, 1957. 185).

2. розм., рідко. Те саме, що шмато́к. Коли єсть хліба край, то й під вербою рай (Номис, 1864, № 1397); От ми купимо будинок, Добрих коней, поля край (Щог., Поезії, 1958, 244).

3. чому. Закінчення, припинення якоїсь дії, стану. Пора й перестати, бо є кінець сльозам, є край і лементові (Мирний, III, 1954, 19); [Гелен:] Люди не стихії, і лиху й гніву людському є край (Л. Укр., II, 1951, 305); На берегах Сиваша лунає залізний гомін будівництва, прийшов край віковій тиші і дрімоті (Цюпа, Україна.., 1960, 226); // кому і без додатка. Закінчення життя; смерть. І зігнувшись під вагою. Хирна шкапа краю жде (Граб., І, 1959, 299); — Ти тоді певний був, що мені настав край, бо машина моя вся взялася вогнем (Ю. Янов., II, 1954, 75); // у знач. присуди, сл. Усе закінчено. Крик нестримного відчаю вирвався з чиїхось грудей: — Край! Ми — оточені!!! (Гончар, III, 1959, 141).

◊ Дово́дити (дове́сти) до кра́ю (рідко краю́) див. дово́дити; Дохо́дити (дійти́) [до] кра́ю див. дохо́дити; Кла́сти (покла́сти) край див. кла́сти і покла́сти.

4. рідко. Те саме, що краї́на 1, 2. Усіх кличе [Остап]: — Ходім, браття, за край воювати! (Вовчок, І, 1955, 331); Як щирі народу свого громадяни. За край ми повинні гадать! (Граб., І, 1959, 83); Славсь і розцвітай, Вільна земле — наш Радянський край! (Нех., Ми живемо.., 1960, 84).

Рі́дний край — батьківщина, вітчизна. Давно.. в далекім ріднім краю я чула казку (Л. Укр., І, 1951, 457).

5. Місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона. Легенький вітрець подихає з теплого краю (Мирний, II, 1954, 31); Звенигородський повіт — пишний куточок України, край садків (Н.-Лев., II, 1956, 27); Донбас — індустріальний край; // тільки мн., у сполуч. з присв. займ. Про місцевість, у якій хтось проживає, з якої хтось походить. Він мав заїхати в ваші краї і казав, що завезе Вам книжки (Сам., II, 1958, 439); І Давид кинувся: — Що, встаєте [дівчата]? — Та ми до Вербівки брали квитки, бо до Ганівки ж дорого. А тут уже свої краї — пішки підемо (Головко, II, 1957, 9). Екзоти́чний край див. екзоти́чний.

6. Велика адміністративно-територіальна одиниця поділу в РРФСР та Казахській РСР. Алтайський край; Краснодарський край; Цілинний край.

$ Без кінця́-кра́ю; Без кінця́ й кра́ю див. кіне́ць1; Без кра́ю: а) який не має видимих меж (у просторі); безмежний. Синь і синь над полями без краю (Сос., І, 1957, 225); б) який безконечно триває; необмежений (у часі). Нудьга без краю, серце гасне (Граб., І, 1959, 99); в) безмежно (в просторі). Довкола без краю іскрився під сонцем сніг (Панч, Ерік.., 1950, 99); г) постійно, безперервно. З неба темного невпинно Ллється дощ без краю (Л. Укр., IV, 1954, 96); д) дуже, надзвичайно. — Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю .. без краю (Л. Укр., III, 1952, 584); Знову зустрічі тихі! Й без краю сумні розставання (Рильський, І, 1960, 115); е) у дуже великій кількості. Бачу в тьмі я пожежу руду і знамена червоні без краю (Сос., І, 1957, 194); До [са́мого] кра́ю: а) цілком, зовсім, гранично. Ніхто не мучив мене так, як один мій шкільний товариш, безвольний до краю (Л. Укр., III, 1952, 687); Вийшовши з-за стовбура могутнього кедра, Глушак зупиняється, до краю зосереджений (Довж., І, 1958, 104); б) до межі, після якої продовження дії неможливе; далі нікуди. Доборолась Україна До самого краю (Шевч., І, 1951, 335); — Ну, добалакався до краю. Коли вже справника з заробітчанами змішав в одну купу — далі йти нікуди (Головко, II, 1957, 196); І (та й) край — і все, та й годі. — Що мені люди, я сам собі хазяїн, та й край! (Вас., III, 1960, 95); — Та вже з ним як не говорили — затявся! край (Цюпа, Назустріч… 1958, 436); Нема́є (не бу́де, не було́, не ви́дно і т. ін.) кра́ю (кінця́-кра́ю, ні кінця́ ні кра́ю) чому: а) щось дуже далеко простягнулося. Краю плавням не було (Коцюб., І, 1955, 364); Золотисті лани пшениць такі, що їм кінця-краю не видно (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 107); б) щось дуже довго триває. Все йде, все минає — і краю немає… (Шевч., І, 1963, 71); Підійшов Осадчий, нахилився до Бачури і прошепотів: Іване Семеновичу, припиняйте позачергові дебати, бо їм не буде ні кінця ні краю (Чаб., Тече вода.., 1961, 175); Непоча́тий край чого — дуже багато. Як послухати, що він про село розповідає,.. —роботи край непочатий (Головко, II, 1957, 413).

КРАЙ2, прийм. з род. в. Уживається при вказуванні на місцезнаходження предмета поблизу іншого; біля, коло. Хата була третя од кінця й стояла край вишневого садочка (Н.-Лев., II, 1956, 310); Там лірник сидів собі долі,— край нього Поводар, хлоп’ятко малеє (Л. Укр., І, 1951, 345); Як брат із братом край стола. Син України з сином Комі Державні зважують діла (Рильський, III, 1961, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 320 - 321.

Край, краю, м.

1) Край, конецъ. Суне, суне той кухлик аж на край столу, — поки впав і розбився. Харьк. До краю одежі його приторкнулись. Єв. Мр. VI. 56. Нема краю тихому Дунаю. Мет. 14. Уразив він моє серце в самий край. КС. 1882. X. 37. Од краю до краю. Изъ конца въ конецъ. Тому доля запродала од краю до краю, а другому оставила те, де заховають. Шевч. 75.

2) Конецъ, окончаніе. Він отто переговорив та й край, більш нічого й не промовив. Екатер. г. Край уже! більше не хочу сьогодня робити. Харьк. Оце ж моєму наймитуванню край. Полт. До краю. Окончательно. Він і перш був ледащо, а як прийшов з війська, то вже до краю розлайдачився. Подольск. краю, до краю доводити. Оканчивать, приводить къ концу. Треба краю доводити, коли й де вінчати, та й весілля. Шевч. 107. Та доведу вже до краю, доведу — спочину. Шевч. 206.

3) Бортъ (судна). Мнж. 179.

4) Берегъ. На широкім Дунаю, недалеко від краю козак потопає. Гол. І. 115.

5) Сторона. Ой ходімо, товаришу, да на той край помалу. Мет. 85.

6) Край, страна, область. Ой визволи, Боже, нас всіх бідних невольників з тяжкої неволі, з віри бусурменської на ясні зорі, на тихі води, у край веселий. ЗОЮР. І. 214. Тяжко-важко умірати у чужому краю. Шевч. Рідний край. Родина, отечество. От і виходили з Запорожжя один за одним гетьмани козацькі… супротив ворогів рідного краю. К. ЧР. 11. Треба рятувати рідний край. Стор. МПр. 57.

7) Кусокъ (хлѣба). Як хліба край, то й під вербою рай. Посл.

8) Употребленное какъ нарѣчіе: а) Очень, крайне. Тут край треба грошей, а їх нема. Волч. у. Мені край треба продати корову, а инчу купити. Волч. у. б) На концѣ, на краю. Довго вони на могилі край села стояли. Макс. А думка край світу на хмарі гуля. Шевч. в) Возлѣ, около, при, надъ. Котору дитину любила-кохала, — край себе не маю. Макс. Наплакала карі очі, край козака стоя. Н. п. Тільки край мого серденька як гадина в’ється. Грин. III. 220. По діброві вітер віє, гуляє по полю, край дороги гне тополю. Шевч. Надибав дівчину край долини. Гол. I. 120. Моя хата край води. Н. п. Ум. Краєчок, крайок. З краєчку рожево зорялося од схід сонця. МВ. ІІ. 188.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 298.

вгору