ПО́САГ, у, ч., заст.

1. Майно, гроші, що їх дають батьки або родичі нареченій, коли вона виходить заміж; віно. — Готуй лишень посаг та рушники: хутко й свататимуть! (Вовчок, І, 1955, 66); На возі стояла скриня, лежали подушки й увесь посаг молодої (Кобр., Вибр., 1954, 152); Щоб батьки встигли справити Аспазії посаг, весілля було призначено десь за місяць (Панч, На калин. мості, 1965, 160).

2. етн. Те саме, що поса́д². Старший боярин, пан Пістряк, кишки рве зо сміху, та біга по селу, та збира свій поїзд, щоб швидше на посаг молодих садовити (Кв.-Осн., II, 1956, 217); — Ото ж, діду, наспіла потреба вже й вам поставити нову хату: — ось-ось ожените сина, то ніяк буде й молоду на посаг завести, — мовив Назар (Л. Янов., І, 1959, 348).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 305.

Посаг, гу, м.

1) Приданое. Хоць в мене посагу не буде, але возьмуть мене і так люде. Чуб. V. 116. На посаги не вважайте, іно добрих жінок шукайте. Чуб. V. 519.

2) = Посад 1. О. 1862. IV. 20 — 26. Ішла красна Марусенька на посаг. Лукаш. 152. Воліла б я гіркий полинь гризти, як з тобою на посазі сісти. Чуб. V. 368. Ум. Посаженько. Грин. ІІІ. 512.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 356.

по́саг = випра́ва — у весільному обряді — майно, гроші, що їх да­ють батьки або родичі нареченій, коли вона виходить заміж; при́да́не (див.); див. ще ві́но; на системі по­сагу й віна здавна будувалися сто­сунки між подружжям. Хоч в мене посагу не буде, те возьмуть мене і так люде(П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 471.