Про УКРЛІТ.ORG

придане

ПРИ́ДА́НЕ, ного, с.

1. Посаг нареченої. [Виборний:] Нігде правди дівати, трудненько тепер убогій дівці замуж [заміж] вийти без приданого (Котл., II, 1953, 20); Видавши одну [дочку], незчулася Яресьчиха, як і друга стала на порі, треба було і Вусті приданого дбати (Гончар, І, 1959, 9); * Образно. Землі в нас, у колгоспі, он скільки — і вся вона моя, наша, багате придане наших дітей і внуків (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 23); * У порівн. «Кобзар» , як придане у скрині, На берегах Дінця й Дністра Несла і мати-Катерина, Несла і наймичка-сестра (Мас., Сорок.., 1957, 57).

Бра́ти (взя́ти) при́да́не (при́да́ного) за ким — одружившись, ставати співвласником майна, грошей нареченої. Ломицький.. не схотів брати за Марусею приданого ані шага! (Н.-Лев., VI, 1966, 84); — Візьмеш придане за жінкою. А як не візьмеш, видереш (Стельмах, П, 1962, 345); Дава́ти (да́ти) при́да́не (на при́да́не) кому, за ким — виділяти певне майно, гроші як посаг нареченої. Сусідки знову присіли до столу і пустилися в спогади: як дівували, скільки кому приданого дали (Тют., Вир, 1964, 523); Марта Кирилівна мала своїх десять тисяч карбованців, котрі дав на придане їй батько, херсонський дідич (Н.-Лев., VI, 1966, 16).

2. Комплект речей для новонародженого.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 603.

Придане, дан, приданки, но́к, мн. Свадебные гости со стороны новобрачной, отправляющіеся съ нею въ домъ новобрачнаго. Маркев. 134, 147. Свашки і приданки роздягають молоду. МУЕ. III. 149. Коня у позику не давай, жінки у приданки не пускай. Ном. № 8091.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 414.

при́да́не — у весільному обряді — посаг нареченої; у сполученнях: бра́ти при́да́не — одружившись, ставати співвласником майна, гро­шей нареченої; дава́ти при́да́не — виділяти певне майно, гроші як посаг нареченої.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 480.

вгору