ВІ́НО, а, с. 1. Плата за наречену в деяких давньоруських племенах. В інших [племенах] дружину викупали за "віно", тобто за плату (Іст. СРСР, І, 1956, 34).
2. заст. Посаг. [Хома:] Скажи, яке ти віно даси за своєю дочкою? (К.-Карий, II, 1960, 191); Щоб віддати Кулику за хазяйського сина, батько готував добре віно, — важку скриню і шматок поля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 677.
Віно, на, с. Приданое. З віком дівці не сидіти. Ном. № 8979. Старости відказують: «Нам тільки душу саму треба, а віна ніякого». Г. Барв. 517.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 239.
ві́но = ку́пно — у старовину — плата за наречену (слово ві́но — звідси віно́к) — це «ціна», тобто плата батькові за дівочий «вінок» молодої; від слова віно постала, можливо, й назва Ві́нниця — чиєсь давнє віно, плата за наречену; біля міста протікає й однойменна річка; віном пізніше стали називати й придане (див.); відоме з часів князя Ярослава (у «Руській правді» — частина майна чоловіка, призначена жінці); відоме і в часи Гетьманщини; оскільки в основному віно — це худоба та білизна, то звідси й жартівлива приповідка: «Віно або вовк з’їсть, або воно саме згине». З віном дівці не сидіти (М. Номис); Дав йому віна: в’язочку сіна, і куль соломи, і міх полови (приповідка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 96-97.
