ПОЛО́ГИ¹, ів, мн. Фізіологічний процес виходу плода з тіла матері; роди. Консультації для вагітних, спеціальні будинки відпочинку для них, відпустки до і після пологів відбивають піклування держави про дитину ще до її народження (Анат. і фізіол. люд., 1957, 187); На третій-четвертий день після пологів, кусаючи уста, вона знову виходила з немовлям на панське поле (Стельмах, І, 1962, 221); Богдана, ще знесилена після пологів, та й, власне, зовсім не знайома з своїм дядьком, великої охоти до бесідування не виявляла (Загреб., Шепіт, 1966, 402).

ПОЛО́ГИ², ів, мн. Степова рівнина, низовина, що полого, поступово спускається до берега річки. Збирає Катря дівчат: — Дівчатонька! Ходімо ми на могилу! — ..Ні, лучче [краще] вже на пологи, в степ! (Вовчок, І, 1955, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 90.

поло́ги = зло́ги = поло́г = ро́ди-[во] = роди́ни — процес народжен­ня дитини; з пологами пов’язано ряд породільних звичаїв; бабу-сповитуху кликав зазвичай чоловік з хлібом як символом багатства та щастя; баба відмовитися не могла, бо це праця Божа; сповитуха про­вадила ряд магічних дій, щоб по­легшити пологи і зменшити страждання політниці; якщо поло­ги важкі, відкривали всі вікна й двері, розв’язували всі вузли, від­микали скриню, — щоб дати вихід дитині; якщо не допомагало, з церкви приносили речі й клали на живіт матері; останнє, що мало до­помогти, — це відчиняння Цар­ських (Райських) воріт; хто наро­диться з якою ознакою на тілі, ві­рили, буде віщим («сорочка» чи «чепець» — щаслива доля; за пере­казами, згусток запеклої крові у руці Чингізхана при народженні — ознака всесвітньої влади; «язвено» на голові князя Всеслава Полоць­кого — ознака кровожерності). Ой Маруся в полозі лежала, чорним шовком головку зв’язала(пісня); у сполученні: бу́ти в поло́гах — на­роджувати.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 466.