ПОЛИ́Н, у́, рідко ПОЛИ́НЬ, ю́, ч. (Artemisia Absinthium L.). Трав’яниста або напівкущова рослина родини складноцвітих з міцним запахом і гірка на смак. Краще полин їсти, ніж з нелюбом за стіл сісти (Укр.. присл.., 1955, 115); На високих місцях поріс, як джунглі, сивий полин і п’янив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими (Коцюб., II, 1955, 215); На жовтих пагорбах шумлять гіркий полин, жовті трави, колюче будячиння (Кучер, Чорноморці, 1956, 11); Війнув вітерець — і полинь десь запах… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 17); * Образно. Вона догадалась, що її свекруха недобра, і що під її солодкими словами ховається гіркий полин (Н.-Лев., II, 1956, 284); * У порівн. Страшною стороною стало проти неї людське життя; гіркі, як полинь, думки будило воно в її голові (Мирний, III, 1954, 64); П’ятеро, у зеленій, як полин, формі, тримали гвинтівки, націлюючись (Петльов., Хотинці, 1949, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 68.

Полин, ну, м. Раст. Artemisia Absinthium L. Вх. Пч. І. 9. Шух. І. 21. Вона її напувала гірким полином. Н. п. Ум. Полиночок. Ой в нелюба гірка губа, ще й гірша полиночку. Чуб. V. 998.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 283.

поли́н (зменшені — полине́ць, полино́чок) = поли́нь — трав’яниста або напівкущова рослина родини айстрових з міцним запахом і гірка на смак; символ суму, печалі, ду­шевних мук, гіркої долі, нелюбого, немилого судженого, тому кажуть: «Барвінок на вінок, а полин на ві­ник», «Лучче мені, мати, гіркий полин їсти, Аніж мені, мати, із не­любом сісти»; як символ гіркоти й неприємностей унаслідок непрос­тих стосунків з родиною в народній пісні: «Батькового хліба не хо­четься, Батьків хліб полином пах­не»; відомою назвою одного з різ­новидів полину є чорно́биль (див.); іншим видом полину є також бо́же де́рево (див. божде́рево 2); за повір’­ям, відганяє нечисту силу, тому кажуть: «На тобі полинь, сама ти ізгинь!» або каламбурне: «— А що мати варила? — Борщ та по­линь! — От вам полинь, сама ти згинь!»; на день Івана Купана по­лин носять під пахвою для відвернення вражої (нечистої) сили; обе­ріг від мавок і русалок на Руса́лчин вели́кдень; у народних піснях сим­волізує гіркоту інтимних стосун­ків: «Лучче мені, мати, гіркий по­лин їсти, аніж мені, мати, із нелю­бом сісти»; у Біблії: «Нагодую люд сей полином і напою водою з жов­чю»; має нібито відворотну силу щодо всякої нечисті, зокрема в Зе­лені свята проти русалок і мавок; численні різновиди рослини ши­роко використовуються в народній медицині (зокрема від грудного болю і болей у животі); з полину роблять гірку горілку — полині́вку, в Західній Європі — абсе́нт. Краще полин їсти, ніж з нелюбом за стіл сісти (приказка); Гіркий, як полин; Ой в нелюба гірка губа, ще й гірша полиночку (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 465.