Про УКРЛІТ.ORG

покійник

ПОКІ́ЙНИК, а, ч. Померла людина; небіжчик. Жінки покійника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п’ятак (Котл., І, 1952, 268); В хаті світло палає круг покійника, і миру повно, і два попи парастас правлять (Фр., І, 1955, 137); Він перехрестився і тричі поцілував покійника в лоб (Воскр., Весна.., 1939, 71); // Уживається для вказівки, що той, про кого говорять, тепер уже не живе. — Покійник мене благав, щоб я Марти доглядала, я й додержу свого (Вовчок, VI, 1956, 250); Її ж батько, покійник, царство йому небесне, Павло, на руках носив день і ніч (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 24.

вгору