ПОКРО́ВА, и, ж. Назва релігійного свята, що відзначається православною церквою першого жовтня за старим стилем. Після покрови пішли дощі, густі-пре-густі та холодні, осінні дощі (Мирний, І, 1954, 91); — Привезли нас у Полтаву, а там народу, як ото в покрову на ярмарку: шилом нікуди ткнути (Тют., Вир, 1964, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 51.

Покрова, ви, ж.

1) Праздникъ: Покровъ Пресвятыя Богородицы. ХС. І. 79. Сподівайся, дівчинонько, мене ік Покрові. Чуб. V. 1028.

2) Покровительница. Ум. Покрівонька, покровонька. Моя матінко, моя й покрівонько! Мил. 194.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 279.

Покро́ва = Покро́в — за церков­ним календарем, православне свя­то, що відзначається 1/14 жовтня як свято Покрова Пресвятої Бого­родиці та Пріснодіви Марії; за по­вір’ям, Покров (Покрова) — по­кровитель (покровителька) весіл­ля, тому кажуть: «Прийде Покров — дівці голову покриє» (за тради­цією, голову покривали заміжній жінці; при цьому під покровою ро­зуміли омофор, що первісно був хусткою чи шаликом); у січовій церкві Святої Богородиці на Запо­рожжі був напис: «Покрий нас чес­ним своїм покровом і ізбави нас от усякого зла»; стару покровську традицію, що сягає часів Запо­розької Січі, відновило в 1942 році командування Української повстанської армії, проголосивши Покрову Святої Богородиці своєю опікункою, а свято Покрови — Днем армії; як відомо, образ По­крови був розшитий на корогвах козаків, які виступали проти тур­ків і татар; співали: «»Нам допомо­же святий Юр і Пречиста Мати турка воювати»; існувала прикме­та, — «якщо на Покрову випаде багато снігу, то це віщує багато одружень»; дівчата, молячись, при­мовляли: «Свята Мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою»; збиралися на вечорниці; з цим днем пов’язували перехід від осені до зими («На Покрову до обіду осінь, а після обіду — зима»); яким, гадали, буде цей день, такою буде і вся зима, — «якщо вітер віє з півночі або зі сходу — зима буде холодною та багатосніжною, якщо з півдня — зима буде тепла, з захо­ду — сніжна; якщо вітер змінний, то й зима нестійка»; слово в народ­ній афористиці використовується також для внутрішнього римуван­ня: «По Покрові — по теплові», «Прийшла Покрова — всохла діб­рова». Сподівайся, дівчинонько, мене ік Покрові (пісня); Минула Покрова— з’їла полудень корова (при­казка); Покрова накриває траву листям, землю — снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 463.