ПОДОБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. тільки 3 ос., безос. Відповідати певним прийнятим правилам, звичаям; годитися. Клим не поліз у свій двір через перелаз, бо це вже не подобало голові (Н.-Лев., III, 1956, 350); Не подобає мені пішки йти, а подобає коляскою їхати (Стельмах, І, 1962, 63); // Слід, треба. — Мені подобає до тружденних зійти.., а ви зоставайтеся тут з миром (Стар., Облога.., 1961, 48).
◊ Як [і] подоба́є (подоба́ло) — те саме, що Як [і] нале́жить (нале́жало) (див. нале́жати1). Далеко десь, серед чужих країв, Пан на всю губу жив, У розкоші, як пану подобає (Гл., Вибр., 1957, 91); — Це козаки з походу вертаються, — пояснив Сава Петрович. — А їх ото зустрічають, як і подобає — звитяжців (Головко, II, 1957, 273); Як і подобало курсистці, в неї були розумні очі, трохи іронічний вираз пісного обличчя і рівний голос (Панч, На калин. мості, 1965, 52).
2. на кого — що, діал. Бути схожим на кого-, що-небудь. Подобав [Іван] на ту потайну собаку, що перше вкусить, заки гавкне (Март., Тв., 1954, 227); Подобала хатина на якусь закляту печеру (Стеф., І, 1949, 44).
◊ Не подоба́ти на свої́ літа́ — виглядати молодшим або старшим, ніж насправді. Вона не подобала на свої літа, здавалася молодшою (Март., Тв., 1954, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 750.