ПИ́ТИ, п’ю, п’єш, недок.
1. перех. і без додатка. Ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги. Не дай, боже, Такого дожити, Не дай, боже, в багатого І пить попросити (Шевч., І, 1963, 229); Приходить Уляна. — Де ти була?.. — заглядаючи в вічі, питає генеральша.. — В кухню ходила… води пити… (Мирний, І, 1949, 201); Огей маленькими ковтками п’є чай і розглядає в склянці невиразний відбиток свого обличчя (Досв., Вибр., 1959, 207); Вуста запеклися, і вона мусила помочити їх у воді, щоб розтулилися. Пила довго, невситимо, не переводячи подиху (Тют., Вир, 1964, 428); // Ковтати порошки, пілюлі, звичайно запиваючи їх водою. Батько пив пірамідон (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 181); // перен. Викльовувати молоде зерно (про птахів). — Невже ж се не гріх, коли ти [голуб] по полю літаєш і зерно з поля, свіжо посіяне, видзьобуєш, і пшеницю з колосся п’єш (Фр., IV, 1950, 81); Горобці цілими хмарами сідають на соняшники і п’ють насіння (Коп., Як вони.., 1961, 61).
◊ Жа́ба пить дасть див. жа́ба1; Ї́сти і пи́ти; Ї́сти, пи́ти — споживати необхідні для існування їжу й питво. Нема що їсти, нема пити, немає й роду, щоб поговорити (Укр.. присл.., 1963, 58); Дидона тяжко зажурилась, Ввесь день не їла, не пила (Котл., І, 1952, 84); Пи́ти кров див. кров; Хоч з лиця́ во́ду пи́ти (пий) див. вода́; Як пи́ти да́ти — напевно, обов’язково. — От історія! — вдруге говорить сам до себе Трохименко. — Таки матиму догану — як пить дать — матиму (Кос., Новели, 1962, 127).
2. перех. і без додатка. Вживати спиртне; проводити час за питтям горілки, вина і т. ін. Ой, нап’яли козаченьки Червоний намет Та й п’ють вони горілочку Ще й солодкий мед (Укр.. думи.., 1955, 71); Старий Наум випив чарку горілки перед обідом, а Василь не став, бо, каже, ще не починав її пити (Кв.-Осн., II, 1956, 68); // Бути п’яницею; пиячити. — Чи ви не знали його вдачі, що він п’є? — Ой, чому ні! Казали мені люди, вже по заручинах, що бачили його в місті п’яного (Л. Укр., III, 1952, 469); Жив [вчитель] самотньо, відчував невлаштованість у житті і не міг утриматись від свого давнього гріха — пив (Дор., Не повтори.., 1968, 140).
◊ Бу́дьмо (бу́дьте) здоро́ві [пи́вши] див. здоро́вий; Пи́ти гірку́ [ча́шу] (гірко́ї) див. гірки́й; Пи́ти до дна — випивати повну чарку спиртного. — Пий, куме, до дна, бо на дні молоді дні! (Вовчок, VI, 1956, 262); Павло цілує Катрю, вже похитуючись на ногах, а Катря і не спиняє його, владно гукає, щоб пив до дна, бо весілля раз на віку буває (Кучер, Трудна любов, 1960, 213); Пи́ти запо́єм — вживати багато спиртного; бути п’яницею, алкоголіком; Пи́ти зми́рщини (зми́рщину) див. зми́рщини; Пи́ти без про́сипу див. про́сип; Пи́ти й гуля́ти; Пи́ти, гуля́ти — розважаючись, проводити час за випивкою; бенкетувати. То був не молодий Микола, з тонким станом, з парубочим веселим лицем; то був бурлака, що був ладен пити й гуляти хоч весь день (Н.-Лев., II, 1956, 210); Пи́ти до (за) кого — випивати вино, горілку і т. ін. за чиє-небудь здоров’я, звертаючись до когось, або за щось. Мотря взяла чарку й скинула очима на гостей, не знаючи, до кого пити. — Пийте до куми Явдохи, — обізвалася Софія (Коцюб., І, 1955, 44); — Ти вже що собі надумав? — з тривогою в голосі спитала Ганна Федорівна. — Не до тебе п’ють, не кажи здоров, — сердито кинув Кандиба. — Роби своє діло… (Добр., Тече річка.., 1961, 270); [Немирич:] П’ю за цей ранок, що свіжий і красний (Дмит., Навіки разом, 1950, 79); Пи́ти могори́ч — те саме, що Запива́ти могори́ч (див. запива́ти). На столі стояла горілка: декотрі бурлаки пили могорич і частували бурлачок (Н.-Лев., II, 1956, 201); Пи́ти [на] брудерша́фт див. брудерша́фт.
3. перех. Убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.). Хо сидить посеред галяви, а навкруги його панує мертва, прикра тиша.. Рослини бояться навіть тягти сік з землі, пити холодну росу (Коцюб., І, 1955, 149); Вночі хороший дощ ясний Послав нам щедро благостиню.., О, як пили поля жагучі Вологу свіжу і живу! (Рильський, II, 1960, 312).
◊ Пи́ти очи́ма — жадібно вбирати в себе зорові враження. Горять, міняться на очах сині, зелені, бузкові, оранжеві і бурштинові легкі осяйні хмарини. І стоїть на крутих східцях, п’ючи очима ту красу, невисока дівчина (Коз., Сальвія, 1959, 5); Пи́ти ра́дість — зазнавати почуття радощів. Я п’ю невимовну радість буття (Мик., II, 1957, 66); Біля них, чужих дітей хороших, навчавсь я радість пити з книг, навчавсь тримати зошит (Дор., Три богатирі, 1959, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 369.