ПЕРЕ́МІТКА, и, ж., діал. Вид жіночого головного убору; намітка. [Анна:] Яка мені нині погань снилася,.. ніби мене до шлюбу вбирають, а в саме біле: білі черевики, білу спідницю, білу перемітку… (Фр., IX, 1952, 109); Сама Аниця.. убралася в новий, великодній сардак, у перемітку та й у чоботи (Март., Тв., 1954, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 228.

Перемітка, ки, ж.

1) = Кладочка. Вх. Зн. 47. Kolb. І. 38. Гол. Од. 59.

2) = Нямітка. Жінки… завивають голову… білою переміткою. Шух. І. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 127.

перемітка —

1) невелика кла́дка (див.) через річку, струмок, боло­то тощо;

2) старовинний голов­ний убір заміжніх жінок; намі́тка (див.). Жінки завивають голову бі­лою переміткою (В. Шухевич).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 440.