НАМІ́ТКА, и, ж.

1. Покривало з тонкого серпанку, яким зав’язують поверх очіпка голову заміжні жінки. Хима завилась гарною наміткою, заколола її здоровими шпильками з червоними головками (Коцюб., І, 1955, 87); // Покривало, яке накладають поверх клобука православні монахи. Він.. так швидко шугнув у двері, що намітка од клобука заколивалась, майнула (Н.-Лев., III, 1956, 367); Входять Олексія та Ольга у високих чорних клобуках з довгими намітками (Мик., І, 1957, 289); // рідко. Покривало з тонкої матерії на голову й на обличчя. Легка, біла газова намітка вкривала її голову з темно-русявим волоссям. (Коб., III, 1956, 110); Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці — під наміткою, в манті, капелюсі (Л. Янов., І, 1959, 437); *У порівн. Сіяв дрібний, вогкий сніжок, білою наміткою оплітав геть-геть кругом зелене поле (Вас., II, 1959, 39).

2. заст. Тонка прозора тканина (вид серпанку). [Парубок:] Коли буду живий, вернусь, добуду слави і всякого добра, золота, дукачів, шовку, намітки привезу стілько, що хватить од самого верху дзвіниці додолу (Вас., III, 1960, 22); *У порівн. Де оком гляну, сумно та темно. Ніби намітка на очах (Рудан., Тв., 1956, 45).

3. перен. Те, що вкриває, застеляє що-небудь; пелена. Над гіллям миготіло блискуче марево сонця, слалась тонесенька намітка сизого туману (Н.-Лев., І, 1956, 195); За густою наміткою дощів сірі хатки застигли (Кучер, Зол. руки, 1948, 5); Плач цей проймав йому серце, застилав якоюсь сірою наміткою очі (Воскр., Весна.., 1939, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 128.

Намі́тка, ки, ж.

1) Женскій головной уборъ: покрывало изъ простой самодѣльной кисеи, которымъ повязываются замужнія женщины поверхъ очіпка. Чуб. VII. 424.

2) Ткань: родъ грубой кисеи. Мил. 168. Ум. Наміточка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 503.

намі́тка — покривало з тонкого серпанку, яким прийнято здавна зав’язувати поверх очіпка голову заміжнім жінкам; також покрива­ло, яке накладають поверх клобука православні ченці; так само нази­вають старовинну тонку прозору тканину (вид серпанку); у весіль­ному обряді намітка з’являється двічі: вранці перед вінчанням урочисто розплітали молодій косу, а мати пов’язувала їй білу серпанкову намітку; другий раз намітка з’яв­ляється, коли мати зустрічає зятя; нарешті, один з обрядів українсько­го весілля називається намі́тка свекру́сі, коли на другий його день мо­лоду, саджаючи за стіл, покривали наміткою, дружко, ніби прицілюю­чись палицею в молоду, тричі вда­ряв нею по стіні, кажучи: «Поможи, Боже, лисицю застрелити»; потім кінцем палиці знімав намітку з мо­лодої, тричі розмахував нею над головами наречених, а потім відда­вав свекрусі зі словами: «Нате Вам від молодої невістки гостинець»; цей обряд символізував єднання невістки зі свекрухою; наміткою, як і рушника́ми (див.) або червоною ху́сткою (див.) з’єднували руки мо­лодих на знак побажання щасливо­го життя, чистого шлюбу; намітку дарували на родинах і хрестинах; на­мітка (серпанок) використовува­лася також у поховальних обрядах (оббивали труну зсередини, обгор­тали також тіла старих покійниць).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 385.