НО́РОВ, у, ч., розм.
1. Сукупність душевних якостей людини, які проявляються в її діях, поведінці; вдача, характер. Гарна пава пером, а жінка норовом (Укр.. присл.., 1955, 121); По норову прийшлися хлопці один одному, вирішили не розлучатися (Гончар, Таврія, 1952, 83); // Особливості поведінки тварин, птахів. Дон Хуан її [кобили] гарячий Норов здержує неначе (Сам., І, 1958, 261); Як романтично він умів оповідати Про норов лебедів і звичаї гусей (Рильський, Поеми, 1957, 232); // перев. мн. Примхи, капризи, непокірливість, упертість і т. ін. — Лицарем твоїм я стану.. Плащ носитиму і буду Норови твої терпіти (Л. Укр., IV, 1954, 179); Перейшовши на квартиру до Кміти, вона схаменулась: здержувала свої норови та звички (Н.-Лев., IV, 1956, 352); * Образно. Уперто, протягом життя вивчав Оленчук норови дивовижного моря (Гончар, II, 1959, 397).
З но́ровом — примхливий, капризний, непокірливий, упертий. Цимбал — хлопець з норовом (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 20); Крути́й но́ров — твердий, вольовий характер людини, яка не терпить заперечень. Старик був крутого норову, у дугу гнув дружину (Донч., V, 1957, 312).
2. Побут і звичаї людей, загальноприйняті в певній місцевості. Що город, то норов.., що голова, то й розум (Номис, 1864, № 7949); — Марто! — кажу їй, — кого мені слухать, скажи. У вас нові люди, нові норови (Вовчок, VI, 1956, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 444.