НЕ́БО, а, с.
1. Видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола. Уже зірниця На небі ясно зайнялась (Шевч., II, 1953, 310); Високо-високо на темному небі сіяла велика ясна зоря (Л. Укр., III, 1952, 731); В провулках, поміж тинами, клубочилася темрява, але небо було світле і зоряне (Тют., Вир, 1964, 8); * У порівн. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Н.-Лев., II, 1956, 264).
◊ Ви́сі́ти між не́бом і земле́ю див. ви́сі́ти; Зво́дити (звести́, зніма́ти і т. ін.) очі до не́ба — спрямовувати свій погляд уверх. Вона знов зняла очі до неба, проказуючи молитву (Коцюб., І, 1955, 279); Зірки́ з не́ба хапа́ти (зніма́ти, здійма́ти, дістава́ти і т. ін.) див. зі́рка; Ма́нна з не́ба див. ма́нна; На сьо́мому не́бі [перебува́ти, бу́ти і т. ін.] — хто-небудь дуже задоволений, безмежно щасливий. По всьому видно було, що він зараз перебував на сьомому небі (Речм., Весн. грози, 1961, 156); — Приїхав додому, місця не знаходжу, мама, правда, радіє, щаслива, на сьомому небі..! (Гончар, Тронка, 1963, 72); [На́че (мов, як і т. ін.)] з не́ба впа́сти (звали́тися): а) несподівано, раптово з’явитися. [Любов:] Звідки се ви, Сергію Петровичу, наче з неба впали! (Л. Укр., II, 1951, 72); — Даньку! Звідки ж ти? — з радісним переляком у голосі вигукнула вона, вражена його несподіваною появою. — З неба звалився, пожартував Данько і, сплигнувши з коня, наблизився до дівчини (Гончар, II, 1959, 88); б) легко дістатися кому-небудь. — У вас світла хата? — Світла, світла, — втрутилася Вінцусиха, — їм нова хата як з неба впала (Мур., Бук. повість, 1959, 44); в) хто-небудь не може зрозуміти, осмислити чого-небудь. [Горлов:] Ти що, з неба впав? Командир танкового корпусу хто у нас? Балда, дурень. Тому його й побили (Корн., II, 1955, 64); Не́бо копти́ти див. копти́ти; (Не́бу, не́бові, на не́бі) жа́рко бу́де (ста́не, ста́ло і т. ін.) див. жа́рко; Під відкри́тим (одкри́тим, го́лим і т. ін.) не́бом див. відкри́тий, го́лий; Попа́сти па́льцем у не́бо — зробити або сказати що-небудь невлад, помилитися у поясненні чи визначенні чогось. [Любов:] От уже попали, вибачайте, пальцем у небо! (Л. Укр., II, 1951, 17); Коваль слухав уважний і врешті, саме як дійшла [Катря] до того, що Дорошенко про заробітчан казав, крекнув і перепинив мову. — Еге ж, якраз попав пальцем у небо! — аж сплюнув Юхим (Головко, II, 1957, 201); Про́сто не́ба див. про́сто; Хай (хоч) камі́ння з не́ба [па́дає] — за будь-яких обставин; що б там не було. Хай каміння з неба, а на весняного Миколи треба бути там [у Каховці]! (Гончар, Таврія, 1952, 5); Весна була несприятлива, капризна, посушлива і викликала тривогу.. Тоді Макар Онисимович [Посмітний] спокійно сказав: — Хай каміння з неба падає, а в колгоспі врожай буде! (Вишня, II, 1956, 16); Як (мов, немо́в і т. ін.) грім з [я́сно́го] не́ба див. грім; Як ма́нни з не́ба чека́ти (жда́ти, бажа́ти і т. ін.) див. ма́нна.
2. За релігійними уявленнями — місце перебування богів, ангелів, святих; потойбічний світ, рай. — Не покину тебе ніколи і другої не свататиму.. — Забожись, заприсягнись перед небом, — сказала Лукина (Н.-Лев., III, 1956, 338); [Єпископ:] Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша, — їй велике щастя на небі приготоване (Л. Укр., II, 1951, 226); — Коли навіть пан бог з святого неба не хоче зглянутись над мужиком, то ні від кого рятунку не жди (Стельмах, І, 1962, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 5. — С. 249.
не́бо = небеса́ (урочисте, поетичне) —
1) видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола; див. ще земля́ 1; «Небо — Земля» належить до найархаїчніших космогонічних протиставлень; на дуже ранніх стадіях розвитку людини існував культ Неба та його дружини — Матері-Землі; в українських колядках Господь сперечається зі святим Петром про те, що більше — земля чи небо; цікаво, що Петро стає переможцем у цій суперечці: «Господь каже, що небо більше, А Петро каже, що земля більша. Як ізміряли, то повірили: Небо меншеньке, Бо все рівненьке; Земля більшенька — Гори-долини»; для всеплодючої Матері-Землі Небо — це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями; за народними уявленнями, небо пові́тряне — наземний простір, або місце, де царюють птахи; де бувають повітряні явища і знамення (блискавки, грім, вітер); звідти падає дощ, сніг і град; вірування народу про сполучення неба із землею відбилося в народних піснях: «Попід небо є стежинка аж до неба»; у казках оповідується про біб, горох чи вербу, що повиростали до неба; за кольором неба угадують погоду, — «небо над лісом посиніло — на тепло», «рання червленість неба — на дощ, вечірня — на вітер»; про це й у Біблії: «Ви ізвечора кажете: — Буде погода, червоніє небо. А ранком: — Сьогодні негода, — червоніє-бо небо похмуре». Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому (прислів’я); Якби можна, зорі (звізди) з неба брала (приказка); Уже зірниця На небі ясно зайнялась (Т. Шевченко); фразеологізм: попа́сти па́льцем у не́бо — зробити або сказати що-небудь невлад, прикро помилитися в чомусь;
2) (з великої літери) за релігійними уявленнями (ще дохристиянськими) — небо вишнє, місце перебування богів (у пісні: «А йому, як Богові, що живе високо на Небі»), ангелів, святих, душ померлих; вічне царство, «нетлінна риза Господня»; потойбічний світ, рай (див.); з Неба Бог (Владика Неба (Небесний), Цар Небесний) бачить (раніше боги) увесь світ, править ним; Небо, за стародавніми уявленнями, — це Палата Божа, а зорі — це вікна (див. вікно́ 2), в які Бог дивиться на світ (раніше боги); на Небі, вірили, все добре, бо Боже (звідси живе, як у Бога за дверима (за пазухою), тобто дуже добре, щасливо, в достатку); фразеологізм: не́бо прихили́ти — зробити для когось неможливе, ощасливити, захистити: «Батьки раді своїй дитині й неба прихилити»); Сваро́г (див.), бог Неба, сам Небо, сприймався як владика світу, який живе на Сьомому небі; отже, небо, гадали, не одне, їх багато; у стародавніх замовляннях є таке молитовне звернення до Сварога, його дітей та онуків: «Ти, Небо, чуєш! Ти, Небо, бачиш!.. Зорі ви ясні! Зійдіть в чашу брачну, а в моїй чаші вода із загорного студенця; Місяць ти красний! Зійди в мою кліть… Сонце ти привільне! Зійди на мій двір»; володарем Неба у наших предків був і Перу́н (див.), який заступив Сварога; видиме небо — то лише частина всього безмежжя; спалахом блискавиць бог Перун на мить відкриває його, може впері́щити (спільнокореневе з Перу́н) дощем після розкотів грому; але лише під час Страшного суду Все-бог відкриє все небо: тоді вогонь Сварога спалить усе довкола; а поки що у небесному царстві живуть сини Сварога — Сварожичі, серед них божественний його син Дажбог-Сонце (за колядками, всі небесні світила — це одна родина: Сонце в образі жінки, Місяць — чоловік, зорі — їхні дітки); разом із Сонцем Дажбожим приходить на землю й життя людини, урожай, приплід худоби, бо воно ллє на землю животворні сонячні промені; на небі світять місяць і зірки і з нього падає живодайний дощ; небо манить своєю таємничістю; усвідомлення недосяжності для людини неба породило афоризми: «На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся», «Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути (надіти)», «Нема тієї драбини, щоб до неба долізти»; у Біблії Ісус Христос, звертаючись до фарисеїв та садукеїв, зауважує: «Розпізнати Небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!»; десять неб було у гебрайському світогляді; давньоукраїнський автор «Ключа розуміння» І. Галятовський твердить, що є 11 неб; кажуть про щасливий стан: «на десятому небі» (або ж «на сьомому небі»); разом з тим, за стародавніми віруваннями, небо має сім «оболонок»; нібито є щасливці, які бачили, як уночі розкривається видиме небо, а за ним проглядає справжнє — восьме; там перебуває Бог; справжнє небо проглядається у блискавицях бога Перуна. Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити (приказка); Рад би неба прихилити, та не хилиться (приказка); Бачить Бог з Неба, що кому треба (М. Номис); Заприсягнись перед Небом (І. Нечуй-Левицький).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 388-389.
