Про УКРЛІТ.ORG

вікно

вікно́

1) (зменшено-пестливі — віко́нце, віко́нечко) отвір для світ­ла й повітря в стіні приміщен­ня, куди вставлена рама з шибка­ми; здавна в селянських хатах своєрідне око на зовнішні події, а також на події в самій хаті (напри­клад через вікно у весільному об­ряді спостерігали за святковим дійством ті, хто не міг поміститися в самій хаті); молода, прощаючись із батьківською хатою, складала подяку й вікнам, у які заглядали парубки й дівчата, запрошуючи на вечорниці; як очі хати, вікна зачи­нялися на ніч; сакралізація вікна, зокрема й через його персоніфі­кації, зумовлена значною мірою якраз спільністю його функцій з оком (кажуть: «І в моє віконце за­світить колись сонце», тобто «сон­це гляне мені в очі», отже «обер­неться до мене щастя»; «Вікно псує три речі: сірник, сіль і гарну жінку», тобто «сірник від сонця згорить, сіль звітріє, а жінка, яка весь час виглядає у вікно, не до­тримує гаразд своїх обов’язків»); ще в XVII ст. рідко в кого було у вікнах скло; здебільшого на вікон­ну раму натягали свинячий бур­дюк; за повір’ям, при пологах тре­ба тримати вікна відчиненими, щоб прохід дитині був вільний; з тих самих причин відчиняли вікна, коли в хаті хтось умирав, — «щоб мала куди вийти душа»; вночі на вікно хати, де лежав покійник, ставили миску з водою та клали рушник, — «щоб душа рано вми­лася і очистилася від гріхів»; після виносу покійника з хати знову ста­вили воду на вікні: душа до шести тижнів повивається на цьому світі і прилітає пити воду, — «бо трудно їй на митарствах»; про панські па­лаци з іронією говорили: «Де бага­то вікон, там багато світла, але правди не видко»; з давніх-давен вікно символізує межу між світа­ми, через яку можуть проникнути в дім як світлі сили, так і темні; через вікно людина спілкувалася з небесними богами; на Великдень відчиняли всі вікна, щоб життєдайне сонце і добрі духи принесли добробут та багатство в дім (у вес­нянці співають: «Сонечко-сонечко, виглянь у віконечко!»); під вік­нами колядували і щедрували; до вікна підходили, коли запрошува­ли Мороза до хати кутю їсти; за легендою, вікна в хаті людей на­вчив робити Господь; хата без ві­кон вважалася сліпою (кажуть: «Хата без вікон — темниця»); у стародавніх колядках світила дня і ночі зображені вікнами в небесно­му храмі: «В першім віконці — яс­ний місяць, В другім віконці — яс­не сонце, В третім віконці — ясні зорі»; з вікнами пов’язано цілий ряд обрядодій і повір’їв: у Страс­ний четвер біля вікон питали в господарів про наявність і здоров’я худоби; у Русалчин тиждень на підвіконня клали осикові галузки, щоб не проникла в оселю відьма, і чар-зілля, полин, аби убезпечити­ся від русалок; у вікно не можна дивитися, коли несуть вулицею покійника; особливо глибоко шанувалися «покутнє» та «застільне» вікна; зокола біля останнього час­то саджали «священні» дерева (ка­лину, вишню, яблуню та ін.), а «покутнє» сповіщало односельців, що в родині є відданиця; див. ще две́рі;

2) небе́сні ві́кна — як один із найважливіших міфопоетичних символів небесні вікна були по­в’язані не тільки з Сонцем, але й з Місяцем та зірками; Небо сприй­малося як терем Божий, а зорі — вікна, з яких дивляться ангели; за давніми віруваннями, як тільки народиться людина, Всевишній прорубує в небі віконечко і садо­вить до нього ангела дивитися за ділами народженого протягом усьо­го його життя; ангел дивиться і записує в книгу, а люди думають, що то зірка світиться; людина помирає — вікно зачиняється, і зірка падає з неба; виглядає у віконце і Сонце (приспівували, коли темні хмари закривали небо: «Сонечко! Сонечко! Відчини, Боже віконеч­ко!»); приготовляючи ввечері опа­ру для поминальних млинців, гос­подиня ставала проти Місяця (див.) і замовляла: «Місяць, ти, Місяць, золоті твої ріжки! Виглянь у вікон­це, дмухни на опару». Отак вона вишивала, У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чу­мак з дороги (Т. Шевченко); Вікна носивши (приказка); Чи вже мені будуть вікном двері (приказка); Як­би все одно, то лазили б у вікно, а то дверей шукають (приказка); фразеологізм: не ті́льки сві́ту (со́н­ця), що у вікні́ — світ значно шир­ший, ніж його бачимо з вікна; та­кож є й інший вихід із становища.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 94.

вгору