НАСТАВЛЯ́ТИ1, я́ю, я́єш, недок., НАСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. наста́влять; док., перех.
1. Ставити яку-небудь кількість чогось. [Мавка:] Я пасток на тебе не наставляла (Л. Укр., III, 1952, 238); — Твоя мати нав’яже снопів, як дзвонів, один в один, наставимо кіп, як стогів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 68).
2. Наводити, направляти, націлювати і т. ін. у потрібному напрямку що-небудь. Позаду блиснув вогонь, пролунав постріл. То вистрілив технік, наставляючи рушницю цівкою догори (Трубл., І, 1955, 126); Двоє кремезних пермяків помчали навздогін, наставивши на нього вила, як на ведмедя (Тулуб, Людолови, І, 1957, 12); Комендант стоїть посеред кімнати, наставивши в бік дверей револьвер (Ю. Янов., IV, 1959, 231); // розм. Спрямовувати, скеровувати на кого-, що-небудь (очі, погляд). — А що це чорне? — гукнув він і витяг з коряка. Усі наставили очі. — Картуз! — гукнув Пилип, виливаючи воду (Мирний, І, 1954, 312); — Боже, де ти його взяв, такого нещасного? — пошепки бідкалася жінка, сумно наставивши очі на Оксена, що зайшов у хатину (Тют., Вир, 1964, 102).
◊ Наставля́ти (наста́вити) ву́хо (у́хо, ву́ха): а) насторожуючись, піднімати вверх вуха (про тварин). Біляк на хвилину присів, кумедно наставив вуха і знову дременув далі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 122); б) уважно, з інтересом прислухаючись до чого-небудь, повертати вуха у відповідному напрямку (про людей). Василько сидить на полу коло вікна, немов дивиться на місяць, як він срібні свої ріжки вистромив над вербами; а сам все ж ухо наставляє, щоб почути батькову мову (Вас., І, 1959, 207); Наставила [Домаха] вухо, вловила слово-друге, підняла навіть голову, щоб не пропустити жодного слова (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 26); Оксана насторожилась, аж голову підвела і вухо до батьків наставила (Головко, І, 1957, 117); Наставля́ти (наста́вити) ніж на се́рце — затаювати зло на кого-небудь. Це трапляється меж нами, Що ніж на серце наставля, А сам цілує!.. (Шевч., II, 1953, 107); Наставля́ти (наста́вити) ро́ги див. ріг.
3. Витягаючи, висуваючи, підставляючи, наближати до кого-, чого-небудь. — Ти лиш дай мені шматочок чого-небудь, а то я нічого не бачу, — сказав Яків, наставляючи руку (Мирний, І, 1954, 199); Стаха відразу перехилила голову, наставляючи йому губи до поцілунку (Вільде, Сестри.., 1958, 397); Вона наставила рожеві жменьки, і Денис налив туди холодної чистої джерельної води (Тют., Вир, 1964, 246).
◊ Наставля́й кише́ню див. кише́ня.
4. тільки док., кого, ким, на кого, рідко за кого, розм. Призначати кого-небудь на якусь посаду, роботу, доручати кому-небудь щось робити. Одного разу зібралися звірі докупи і почали радитися між собою, кого наставити царем (Укр.. казки, 1951, 60); В нас нового попа наставили, — він і досі править там (Вовчок, VI, 1956, 251); — До війни була дояркою, а тепер наставили завом (Гончар, Новели, 1954, 80).
5. заст. Приготовляти (їжу). Розібралась, роздяглась [Маруся], давай піч топити і вечерять наставляти (Кв.-Осн., II, 1956, 27); — А що ж ви зварили такого? — поцікавилась баба Яга. — Борщику! — пресмачно цмокнув дід Лісовик губами. — Чудового борщику я наставив з грибами! (Козл., Мандрівники, 1946, 41); — Сідайте ж отут, — сказала Любов Касянівна Луцькові й чоловікові, — а я чайочку наставлю (Сенч., Опов., 1959, 73).
$ Наставля́ти (наста́вити) самова́р — розпалювати вогонь у наповненому водою самоварі. Марина вийшла в сіни наставляти самовар (Мирний, III, 1954, 226); Батько звелів наставить самовар і готувать закуску (Н.-Лев., І, 1956, 356); Наставля́ти (наста́вити) синякі́в і т. ін. — побити когось до синяків. От дяк і питає його [попа]: — А скажіть, святий отче, хто вам синяків таких наставив? (Україна.., І, 1960, 141).
НАСТАВЛЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, недок., НАСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. наста́влять; док., перех. Даючи поради, навчати чогось; повчати. Веде коня за поводи Та плаче Ярина. Старий батько іде рядом, Наставляє сина (Шевч., І, 1951, 281); Занепокоєна Варвара наставляла дочку, що завжди нехтувала давні звичаї (Горд., II, 1959, 202); — Мене змалку наставили говорити правду усюди, — промовив з погордою молодий лицар (Стар., Облога.., 1961, 26).
Наставля́ти (наста́вити) на до́бру путь (на ві́рний шлях, на пуття́) — спрямовувати, скеровувати кого-небудь на вірний напрям у житті. Може, коли не обійшлося без лайки, на хазяйстві не без того, хай простить, хотіла [Груня] наставити на добру путь (Горд., II, 1959, 289); Щирим другом і мудрим порадником входить у світ дитини книга. Вона вчить її жити, наставляє на вірний шлях, прищеплює любов до праці (Рад. Укр., 10.1 1965, 4); Наставля́ти (наста́вити) на [до́брий] ро́зум — навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках. Тихий був Василько, розсудливий. Хто його й на розум добрий наставляв, господь його знає! (Вовчок, І, 1955, 275); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл.., 1955, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 197.