НАКУВА́ТИ¹ див. нако́вувати.

НАКУВА́ТИ², ує́ і НАКУКУВА́ТИ, у́є, док., перех. За народними повір’ями — напророчити кількість років життя (про зозулю). Ой зузуле, зузуленько. Нащо ти кувала. Нащо ти їй довгі літа. Сто літ накувала? (Шевч., І, 1963, 227); Кукувала перша зозуля, і Василько зразу порахував, скільки йому накукує (Турч., Зорі.., 1950, 169); Вдень накувала зозуля — Жити чотирнадцять літ (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 113.

Накува́ти См. Наковувати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 497.