НАКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.

1. Куючи, прикріплювати, приробляти що-небудь до чогось.

Нако́вувати (накува́ти) жо́рна (ка́мінь) — робити насічки, зарубки на жорнах (камені). Якщо нарощування зроблено добре, жорна наковують і пускають в роботу (Колг. Укр., 9, 1958, 43); [Дід:] Піду ж я до млина. Ще треба камінь накувать (К.-Карий, І, 1960, 243).

2. Куючи, виготовляти металеві речі в якій-небудь кількості. — А мати де? — 3 татом, — відповіли ковалята. — Нав’ючили на коні все, що накували за ці дні… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 107.

Нако́вувати, вую, єш, сов. в. накува́ти, кую́, єш, гл.

1) Наковывать, наковать, сковывать, сковать. Чого Бог не дасть, того коваль не накує. Ном. № 4284.

2) О жерновахъ: дѣлать, сдѣлать насѣчки.

3) О кукушкѣ: куковать, накуковать. Зозуля накувала. Ном. № 14032. Ось повернеться з москалів!. Він їй замісць зозулі накує одудом. Г. Барв. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 494.