МИ́ША, рідко МИШ, і, ж. Невеличка тварина ряду гризунів, перев. сірого кольору, з гострою мордочкою і довгим тонким хвостом. Миша у стозі, а піп у селі ніколи не загинуть (Номис, 1864, № 8068); Часами й злякана сіра миш висмикнеться зі своєї нори, перебіжить попід ноги женчисі та й знов повзне в ямку (Фр., І, 1955, 60); [Свічка:] Мушу попередити: по цій дорозі не тільки танк, а й жодна миша щоб не пролізла (Корн., II, 1955, 49); На розгілці лозини сидить і тремтить польова миша (Коп., Як вони.., 1948, 14); * У порівн. Невеличкий і юркий [верткий], як миша, хлопчик пірнув під лаву і миттю опинивсь біля учителя (Мирний, І, 1954, 329).

∆ Летю́ча ми́ша: а) те саме, що кажа́н. Чому так добре почувають себе в повітрі сліпі летючі миші? Виявилось, мають власні ультразвукові "локатори" (Знання.., 3, 1966, 6); * У порівн. Монашки чорною зграєю вкрили подвір’я, мов летючі миші, обліпили ганочок (Мик., II, 1957, 270); б) переносний гасовий ліхтар. В корівнику було напівтемно. Ліхтар "летюча миша" висів на стовпі посеред приміщення і тихо погойдувався (Тют., Вир, 1964, 110).

◊ Бі́дний, мов (як, на́че і т. ін.) церко́вна ми́ша — дуже вбога людина. — І нащо він тобі здався? Він же бідний, мов церковна миша (Стельмах, І, 1962, 537); Метуши́тися (товкти́ся і т. ін.), як (на́че, мов і т. ін.) ми́ша в па́стці — розгублено, безладно щось робити. Маланка товчеться у пітьмі, як миша у пастці, а що хотіла зробити — не знає (Коцюб., II, 1955, 47); Стара метушиться в темряві, як миша в пастці, ніяк не може намацати на карнизі сірників (Тют., Вир, 1964, 191); На се́рці [на́че] ми́ші шкребу́ть (шкря́бають і т. ін.) — про поганий, тривожний настрій. Воно якось не пристало.. вірити в сни, як вірить у них темна, неосвічена баба на селі… А проте на серці, наче миші шкрябають (Коцюб., І, 1955, 163); Попа́стися, як (мов, на́че і т. ін.) ми́ша (миш) в па́стку — потрапити в безвихідне становище. Тож, коли вже раз попався, наче в пастку бідна миш, то сиди, немов нанявся, не рушай, мовчи та диш! (Л. Укр., І, 1951, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 722.

Ми́ша, ші, ж. Мышь. Коли мишей боїшся, на воротях повісся. Ном. № 8767. Миша у стозі, а піп у селі ніколи не загинуть. Ном. № 8068. Годі тобі мишей топтати! — Говорятъ тому, кто ходить, топчется безъ дѣла. Грин. І. 233. Ум. Мишка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 429.

ми́ша (маля миші — мишеня́: зменшено-пестливі — ми́шка, мишеня́тко) = миш —

1) невеличка тварина-гризун, перев. сірого ко­льору, з гострою мордочкою і дов­гим тонким хвостом; «нечиста» тварина, створена дияволом: на­родна традиція відносить її до «га­дів»; багато народних афоризмів побудовано на зіставленні образів миші й кота, найпершого її ворога: «Для миші й кішка звір», «Погро­жує миша кішці, та здалеку», «Як миші кота не чують, то по хаті ґаз­дують», «Якось-то буде!» — сказа­ла миша у котячих зубах»; здавна вважають, що коли миша з’їсть щось святе, наприклад крихти з паски, вона перетворюється на ка­жана (пор. кажа́н — летю́ча ми­́ша); за поведінкою мишей угаду­вали погоду, — «миші й кроти роб­лять великі запаси корму — зима буде холодною і сніжною», «миші пищать — на похолодання», «як миші роблять гнізда всередині ко­пи, то буде мокра осінь, а як внизу, то суха»; служить об’єктом тради­ційного порівняння (на означення жвавості, бідності, розгубленості, тривоги тощо, пop.: «Голий, як [церковна] миша»; «Перевівся на руді миші»); символізує боягузтво («І миш на престіл скаче, як пала­мар не баче»; найбільшого боягуза застерігають: «Як ти мишей боїш­ся, то на воротях повісся»), а та­кож нікчемність підвладних («Кіт за пліт, а миші в танець», «Де кота немає вдома, там миші брика­ють»); фразеологізми: бі́дний, мов церко́вна ми́ша — про дуже вбогу людину; метуши́тися, мов ми́ша впа́стці — розгублено, безпорадно щось робити; попа́стися, як ми́ша в па́стку — потрапити в безвихідь; на се́рці ми́ші шкребу́ть — про по­ганий, тривожний настрій; див. кіт 2;

3) летю́ча ми́ша див. кажа́н.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 366.