КІТ, кота́, ч. Свійська тварина родини котячих, що знищує мишей і щурів; самець кішки. Манить, як кота мишею (Номис, 1864, № 3100); Василько тер мак і все поглядав то на двох сестричок, що бавились з котом, то на батька (Коцюб., І, 1955, 78); В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити (Ів., Укр.. казки, 1950, 3); * У порівн. Босими ногами він ішов так тихо, як кіт (Фр., VII, 1951, 32).

∆ Морськи́й кіт — скат родини хвостоколів. Морський кіт гострим хвостом порізав одну підсаку (Н.-Лев., II, 1956, 229).

◊ В кота́ й ми́шу (ми́шку) гра́тися: а) тримаючись за руки, стати в коло й не давати одному гравцеві ("котові") піймати іншого ("мишу"); б) хитрувати, затаювати що-небудь; Жи́ти (бу́ти і т. ін.), як кіт із соба́кою — те саме, що Жи́ти (бу́ти і т. ін.), як кі́шка з соба́кою (див. кі́шка); Зна́є кіт, чиє́ са́ло з’їв — те саме, що Зна́є кі́шка, чиє́ са́ло з’ї́ла (див. кі́шка); Кота́ в мішку́ купува́ти — придбавати що-небудь, не бачачи й не знаючи його якості. [Шрамек:] Ходив я до імпресаріїв, але ця наволоч тільки посміхається. «Ми не дурні кота в мішку купувати»,— відповіли мені (Галан, І, 1960, 531); Коти́ шкребу́ть на се́рці в кого — хтось хвилюється, перебуває в стані тривоги. Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти шкребуть (Собко, Звич. життя, 1957,155); Кото́ві (коту́) на сльо́зи нема́ (не ви́стачить і т. ін.); Як (мов і т. ін.) кіт напла́кав — дуже мало. — В них там орної землі і котові на сльози нема, єдиний зарібок біля колії (Мур., Бук. повість, 1959, 22); Там і цукерок тих, як кіт наплакав (Кучер, Трудна любов, 1960, 511); Кото́ві (коту́) хвоста́ зав’яза́ти див. зав’я́зувати; Мине́ться (мину́лася, закі́нчиться і т. ін.) кото́ві (коту́) ма́сниця див. ма́сниця; [Чо́рний і т. ін.] кіт пробі́г по́між (між) ким — те саме, що [Чо́рна і т. ін.] кі́шка пробі́гла по́між (між) ким (див. кі́шка). — Скажіть, Євгене Панасовичу, ..чому Настя мене цурається?.. Який це кіт пробіг поміж нами? (Речм., Весн. грози, 1961, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 171.

Кіт, кота, м.

1) Котъ. Є сало, та не для кота. К. ЧР. 92.

2) Кіт і мишка. Родъ дѣтской игры. Ив. 54. Ум. Ко́тик, ко́тичок, коток, коточок, котусь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 246.

кіт (кі́шка— самка кота; зменшено-пестливе — кі́шечка) —

1) (зменшено-пестливі — ко́тик, ко́шичок, кото́к, кото́чок, коту́сь) свійська тварина родини котячих, що знищує мишей і щурів, самець кішки; за народними уявленнями, тварина небезпечна, бо стоїть на межі двох світів — реального і по­тойбічного: на неї обертаються відьми; кіт створений Богом, од­нак усе-таки «нечистий», бо ко­лись з’їв чорта; приблудний кіт спричиняє зубожіння; гадюка бої­ться кота й скручується в клубок; кішка приходить до хворого, який одужує, і тікає від того, хто поми­рає; особливості цієї тварини від­творює народна загадка: «І вдень, і вночі у кожусі на печі»; з твари­ною (особливої масті) пов’язаний ряд народних повір’їв, — «коли кіт кидає свій дім — на нещастя», «ко­ли кіт миється або мнеться при чиїхось ногах — будуть гості», «ко­ли кіт драпається на дерево — буде вітер», «не вдалося, бо чорна кішка дорогу перебігла», «пробігла чорна кішка» — про сварку між ким-небудь»; об’єкт фольклорного зістав­лення з мишами та салом, які любить ця тварина: «Ні сіло ні впало, з’їв кіт сало», «Чує кішка, де мишка»; з котом порівнюють людину (зокрема й дитину), яка любить поспати; перед тим як по­класти новонародженого в колис­ку, баба-повитуха клала туди ко­та, — «щоб дитя спало, як кіт»; по­колисавши кота, баба викидала його з колиски, а натомість клала дитину («На кота вуркота, а на ди­тину дрімота»); тому не випадкові часті згадки про кота в колискових піснях; за поведінкою тварини вгадують погоду, — «кішка на мо­роз у пічурку ховається», «як кіт на печі, холодно надворі», «як кіт у піч ховається, то буде холодна по­года». Манить, як кота мишею (М. Номис); Є сало, та не для ко­та (П. Куліш);

2) кіт і ми́шка, сі́ра кі́шка — дитячі народні ігри;

3) Кіт-Воркі́т — традиційний фольк­лорний образ, уживаний зазвичай у колискових піснях. Ой на Кота-Воркота, на дитину дрімота (ко­лискова); Кіт-Воркіт біля воріт Чеше лапкою живіт (А. Малиш­ко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 287-288.