МЕРЗЕ́ННИЙ, а, е.

1. Який викликав огиду, відразу; гидкий (у 1 знач.), відворотний (у 1 знач.). Так лаяти Болото почала [Верша]: — …Таке ж бридке, таке мерзенне, Поржавіло, від жабуру зелене, Не хочеться паскудиться в багні (Греб., І, 1957, 53); Жовта пінява рідина, тепла й мерзенна, ллється з пляшки на стіл (Мик., II, 1957, 70); — Як тобі не соромно! — обурилась Глашка. — Як у тебе язик повернувся сказати таке мерзенне слово! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 144); * Образно. Ця рада [Центральна] чим далі більше розкриває своє мерзенне обличчя й стає одним із головних центрів всеросійської контрреволюції (Скл., Легенд., начдив, 1957, 24).

2. Підлий, негідний своїми вчинками, поведінкою (про людину). У ляхів кишені Потрусили та й потягли Карати мерзенних у Лисинку (Шевч., І, 1951, 122); Ленін з гнівом і презирством затаврував Каменєва і Зінов’єва як зрадників і зажадав виключення з партії цих мерзенних пособників контрреволюції (Біогр. Леніна, 1955, 180); Вона [дружба] грунтується на високих засадах інтернаціоналізму, перед якими никнуть і зникнуть мерзенні вороги народу (Рильський, III, 1956, 46); // Підлий, негідний (про вчинки, дії такої людини). В поемі "Єретик", присвяченій діяльності великого чеського патріота Яна Гуса, Шевченко таврує церковних володарів, що творять мерзенні діла (Ком. Укр., 1, 1964, 80); Вибачте, я хотів помститись за двійку, це — мерзенний вчинок (Донч., V, 1957, 451); // Уживається як лайливе слово. — Ти смієш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас привести в розлад (Котл., І, 1952, 245); — Горілки! Меду! Де отаман? Громада? Соцький? Препогане, Мерзенне, мерзле парубоцтво, Ходіте биться! (Шевч., II, 1953, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 676.