МАЙ¹, я, ч., розм., рідко. Те саме, що тра́вень. Була веселенька [Галочка], як день у маї місяці (Кв.-Осн., II, 1956, 314); Недаром старі люди кажуть: теплий квітень, мокрий май — буде жито, як гай! (Дмит., Наречена, 1959, 155).

МАЙ², ма́ю, ч., діал. Клечання, зелень. А тут їде віз повен маю — так на Поділлю звуть клечання (Свидн., Люборацькі, 1955, 185); І травень дощами проллється над краєм, Всю землю вкриваючи рястом і маєм (Перв., II, 1958, 135).

МАЙ³, присл., діал.

1. Мабуть. Говорив [Іван] тоді за призви, що його, май, в москалі візьмуть… (Л. Укр., III, 1952, 738).

2. Більше. Всі, що май боязливі, повтікали, ..лишилися три багачі та п’ять бідних (Стеф., І, 1949, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 597.

I. Май, маю, м.

1) Зелень. Славне Підгір’є шо ся маєм крило, в шовкові трави спати ся клонило. Федьк. І. 17.

2) = Клечання. Колись на сі, свята в жене було весело-весело та зелено-зелено! І за образами май, і по гвіздочках май!. Св. Л. 271, 272. А тут где віз повен маю — так на Поділлю звуть клечання. Св. Л. 272.

3) Раст. Leontodon taraxacum. Вх. Пч. І. 11.

4) Названіе пятаго мѣсяца, май. Як випадуть в маї три дощі добрих, то дадуть хліба на три годи. Ном. № 449.

II. Май, нар.

1) Почти. Стали ми оба май у посліді. Федьк.

2) Больше. Вівця… остра… штрикає усюди, де найліпша паша, а від того дає май молока. Шух. І. 196. При сравнит. степ. прилагат. обозначаетъ усиленіе степени: гораздо. Май більший, май ліпший. Шух. І. 28. Голова май менша у пструга. Вх. Зн. 34.

3) Май-май. Частью — частью. Риба май велика, май мала. Вх. Зн. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 397.

май —

1) = тра́вень (див.); з міся­цем пов’язані обряди літнього ко­ла старовинних свят, зокрема й так звані маївки, молодіжні гуляння в лісі або полі. Як випадуть в маї три дощі добрих, то дадуть хліба на три годи (М. Номис);

2) стара назва зе­лені. Славне Підгір’є, що ся маєм крило, В шовкові трави спати ся клонило (Ю. Федькович);

3) = кле́чання (див.). А тут їде віз повен маю — так на Поділлю звуть кле­чання (А. Свидницький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 349.