ЛЯ́ЛЯ, і, ж., розм.

1. Дитина (звичайно мала). Що можна лялі, того не можна мамі (Мирний, II, 1954, 129); Ось іде мама… А біля мами — ляля… Лялі — років шість (Вишня, І, 1956, 398); * У порівн. Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Шевч., II, 1953, 60).

2. Те саме, що ля́лька 1. Продавщиця в білому халаті моїй онучці лялю подає (Сос., Близька далина, 1960, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 579.

Ля́ля, лі, ж. дѣтск.

1) Маленькое дитя.

2) = Ля́лька.

8) Имя главной играющей дѣвушки въ весеннемъ хороводѣ того-же имени, устраиваемомъ 22 апрѣля, наканунѣ Юрьева дня; она сидить въ вѣнкѣ и зелени внутри танцующаго и поющаго вокругъ нея хоровода, у ногъ ея кладуть вѣнки изъ зелени, а она затѣмъ раздаетъ подругамъ молоко, сыръ, масло, вѣнки, и пр. Чуб. III. 29 — 30. Ум. Ля́лька, ля́лечка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 392.

ля́ля —

1) (зменшено-пестливе — ля́лечка) маленьке дитя; фразеоло­гізм: ані ля́лечки не ви́дно — немає нікого;

2) = ля́лька;

3) (з великої літери) Ля́ля = Ле́ля — ім’я голов­ної дівчини у весняному обрядо­вому хороводі-грі (що, як і саме свято, має ту саму назву); улашто­вується 22 квітня/5 травня, напе­редодні дня Юрія; Ляля сидить на зерновій лавці у вінку, прикрашена зеленню, всередині кола дівчат, що танцюють і співають, ведучи хоро­вод навколо неї; до її ніг кладуть вінки із зелені, а вона потім роздає їх своїм подругам, а також молоко, сир, масло тощо; відгомін поклонін­ня якійсь весняній богині, що розподіляла добрі землі (можливо, доч­ці богині Лади); див. ще Кра́сна гі́рка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 346.