ЛИСИ́ЦЯ, і, ж.

1. Самка лиса. * У порівн. — Орися крутилася біля Сергія Золотаренка, як тічкуюча лисиця (Тют., Вир, 1964, 9); // Те саме, що лис 1. Там, де колись на лощині вовки вили та лисиці нори рили, красується село Вовча Долина (Мирний, І, 1949, 179); Живе лисиця в найрізноманітніших угіддях (Звірі.. Карпат.., 1952, 30); Одягнена [жінка] з певним смаком: в пальті кольору кофе, з бурою лисицею на шиї (Чорн., Потік.., 1956, 225); * У порівн. [Микола:] То виборний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда — хитрий, як лисиця (Котл., II, 1953, 29).

2. перен. Те саме, що лис 2. — Стара лисиця той Турковський! А я? де мої очі були?! (Л. Укр., III, 1952, 513); Серед п’яниць, рабів похилих, Неситих скнар, важких тупиць… Серед шакалів і лисиць — Не жив я вільно, а таївся (Черн., Поезії, 1959, 253).

3. Намерзлий узор на віконних шибках або незамерзла частина шибки. — Ось гляди, сину, з яким червоним ідуть! — показала мені мати через продуту лисицю в маленькій шибці (Збан., Єдина, 1959, 15).

4. тільки мн., діал. Різного типу дерев’яні пристрої, лещата і т. ін. Хата наша .. похилилась… Батько хоч і взяв у лисиці, дак облупилася ж кругом, обпала (Барв., Опов.., 1902, 249); На "лисиці" під стелею Татарчиха поклала пучок сухих васильків (Вас., Вибр., 1954, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 490.

Лиси́ця, ці, ж.

1) Лисица (звѣрь). Зна, де вовк, а де лисиця. Ном. № 5716. Лисице, лисице! та й довгий же твій хвіст! Ном. № 13568. Накривсь, мов лисиця хвостом. Неудачно скрывалъ свой поступокъ. Въ обрядѣ сватовства, въ обрядовыхъ рѣчахъ сватовъ дѣвушка называется иногда вмѣсто куниці — лисицею. У вас лисиця є, нам снилось, котру Тетяною зовуть… (Изъ рѣчи сватовъ). Алв. 13.

2) Лисій мѣхъ. Крийся, зятю, та куницями, куницями та лисицями. Мет. 185.

3) Только во мн. ч. Намерзшіе узоры на оконномъ стеклѣ.

4) Только во мн. ч. Деревянные тиски различной величины и вида, употребляющіеся: а) для сжиманія склеенныхъ досокъ (Мирг. у.); б) для выжиманія воска; в) для сжиманія разламывающагося въ мѣстѣ развѣтвленія дерева. Приборъ состоитъ изъ двухъ досокъ или кусковъ дерева, которые помѣщаются по обѣ стороны развѣтвленія въ деревѣ, послѣ чего концы ихъ сжимаются насквозь проходящими планками. Треба грушу в лисиці взяти, а то розчахнеться. Левч. 161. г) для укрѣпленія стѣны: два столба одинъ противъ другого по обѣ стороны стѣны, концы которыхъ скрѣплены, отчего стѣна стискивается. Хата наша похилилась… Батько хоч і взяв у лисиці, дак облупилася ж кругом, обпала. Г. Барв. 249. д) для поддержанія жердки при работѣ гребенщиковъ. Вас. 164. Жердка висить на лисиці. См. Лещата.

5) Названіе вола съ малой бѣлой отмѣтиной на лбу. КС. 1898. VII. 42.

6) Раст. Gipsophila muralis. ЗЮЗО. І. 124. Ум. Лисичка. Въ сказкахъ обыкновенно съ прибавленіемъ слова сестричка. Лисичка-сестричка і вовк панібрат. Рудч. Ск.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 361.

лиси́ця —

1) (зменшене — лиси́ч­ка, лисеня́ — лисича́ — маля лисиці) самка лиса; також лис; символіка тварини та сама, що й ли́са (див): «В очі лисицею, за очі вовчицею», «Лисиця спить, а курей бачить», «Стара лисиця писком риє, а хвос­том замітає», «Хвостиком лисиця виляє і курочок хапає»; тварина виступає також об’єктом жарту, кепкування: «Лисиця од дощу під борону сховалась: не всяка, каза­ли, капля капле». Зна, де вовк, а де лисиця (М. Номис); Стара лисиця від собак захиститься (приказка); Лисице, лисице! Та й довгий же твій хвіст! (М. Номис);

2) в обряді сва­тання — назва дівчини. У вас ли­сиця є, нам снилось, котру Тетя­ною зовуть… (Словник Грінченка);

3) лисяче хутро. Крийся, зятю, та куницями, куницями та лисицями (А. Метлинський);

4) у множині — намерзлі узори на віконному склі;

5) Лиси́чка-Сестри́чка — традицій­ний персонаж народних казок; див. ще тоте́м «Лисичка-Сестричка і Вовк-Панібрат» (назва казки).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 334-335.