ЛЕЛЕ́КА, и, ч. і ж. Великий перелітний птах із довгим прямим дзьобом та довгими ногами. Доля Жабам догодила — Лелеку королем зробила (Гл., Вибр., 1951, 123); На високому стовбурі старого в’яза в лелечім гнізді сплять лелеки — самець і самка (Довж., І, 1958, 85); — Недарма на моїй хаті звили гніздо лелеки.. — Лелеки — то щастя! (Стельмах, II, 1962, 291); // рідко. Про такого птаха-самця. На старій вербі похилій, під дощем і спекою, Жила собі лелечиха із лелекою (Нех., Ми живемо.., 1960, 31); * Образно. Кохай мене, я твій завжди, незмінна подруго далека. Моя зажурена лелеко, прилинь сюди! (Уп., Вірші.., 1957, 26); * У порівн. Ось вони розійшлися у ланцюг. Хороші хлопці, чорт візьми! Бачать, як лелеки (Ю. Янов., І, 1958, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 474.

Леле́ка, ки, ж. Аистъ, Ciconia. Облітав сердега море й землі, як леле 2ка. Мкр. Н. Ум. Леле́чка. Ув. Леле́чище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 354.

леле́ка (зменшено-пестливе — леле́чка; лелечи́ха — самка лелеки; лелеча́ = лелеченя́ — пташа леле­ки) — великий перелітний птах із довгим прямим дзьобом та довги­ми ногами (див. ще бузько́, га́йстер 1); «Божа птиця», символ доб­ра; у народі з цим птахом пов’язані добрі ознаки, він символізує щас­тя, добробут і затишок у домі; вва­жали щасливою ту родину, на даху хати чи іншої будівлі в садибі якої оселяються лелеки, тому кажуть: «Де лелека водиться, там щастя родиться»; лелеки символізують прихід весни (разом з тим вони вісники весни) і настання осені: «Лелеко, лелеко, чи до осені дале­ко?»; з лелекою пов’язане по­вір’я, — «коли зруйнувати лелечине гніздо, то лелека запалить ту ха­ту, де було гніздо»; виступає сим­волом далеких подорожей та мандрівок, тому кажуть: «Облітав сердега моря й землі, як лелека»; коли дівчина навесні вперше по­бачить лелеку, що летить, значить того ж року вийде заміж, а коли лелеку на гнізді, то ще рік проси­дить з батьками; убивати лелеку суворо заборонялося: буде посуха або затяжний дощ (у народі про зливу кажуть: «Після своєї смерті лелека три дні плаче за своїм убив­цею»). Доля Жабам догодила — Ле­леку королем зробила (Л. Глібов).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 331-332.