КУ́РКА, и, ж.

1. Свійська птиця, яку розводять на м’ясо і для одержання яєць; самка півня. В баби було на хазяйстві четверо овець, три курки та півень (Н.-Лев., III, 1956, 323); Курка рябенька, мов знести хотіла, бочком заглядала в шапку (Тич., І, 1957, 248); * У порівн. Невістка заслала стіл білою скатеркою.., бігає по хаті, як курка з яйцем (Н.-Лев., II, 1956, 25); //М’ясо цієї птиці. Мати постаралася наїдками: вона зготувала юшку з куркою (Мирний, IV, 1955, 144).

◊ Ку́рка ла́пою загребе́ — те саме, що [І] ку́ри загребу́ть (див. ку́ри); Ку́рці на сміх — те саме, що Ку́рям на сміх (див. ку́ри); Співцям про це сказать я мушу. Щоб курці не співать на сміх, заглянь, поет, в свою ти душу (Сос., Поезія.., 1961, 6); Ку́рці ні́де клю́нути — дуже тісно, немає вільного місця. Збив [пан] мене — курці ніде клюнути!.. (Мирний, III, 1954, 164); Мо́кра ку́рка — про жалюгідну на вигляд або безвольну, нерішучу людину. [Катерина:] Така дівчина була [Джульєтта], а ти мокра курка (Корн., І, 1955, 307); Сліпа́ ку́рка — про людину, що погано бачить або короткозору (у 1 знач.). Як ку́рка ла́пою — про що-небудь виконуване, виконане незграбно, неакуратно. Оце книжки, а оце я так пишу — дивіться, гарно? Як курка лапою все одно (Ю. Янов., V, 1959, 160); Взяла Катерина граблі з залізними зубками, латку озимого жита заволочила, загребла, як курка лапою… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 206).

2. Страва з курячого м’яса. Сіли за полудень… Печена курка й пироги пощезали з тарілок (Н.-Лев., III, 1956,26).

3. спец. Загальна назва птахів родини курячих. Звершає на себе увагу своїм чудовим синьо-фіолетовим забарвленням характерний птах Нової Зеландії султанська курка.., що також належить до нелітаючих птахів (Посібник з зоогеогр., 1956, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 410.

Курка, ки, ж.

1) Курица. Голодній курці просо сниться. Ном. № 9475. Дмитер хитер: ззів курку та й сказав — сама полетіла. Ном. № 3068. Курка в шта́нях. Курица съ оперенными ногами. Херс.

2) Vulva. Ум. Курочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 330.

ку́рка = ку́риця (зменшене — ку́­рочка; мн. ку́ри; курча́, куря́ — пта­ша курки) — свійська птиця, яку розводять на м’ясо і для одержан­ня яєць; самка півня; здавна слу­жить традиційним символом щас­тя і плодючості, тому є ритуальною (отже жертовною) у весільних обрядах («Кури на весілля не хочуть, та силою несуть»; «Не рада курка на весілля, та силують»; «Кому весілля, а курці смерть»); об’єкт метафоричного переосмис­лення у народних афоризмах, де на поведінку птиці переноситься поведінка людини: «Голодній кур­ці просо сниться», «Всяка курка не дурна: не од себе, а все до себе гре­бе», «Дай курці грядку, а їй і горо­ду мало», «Коли не ведеться, то й курка не несеться», «Яйця курей учать»; за повір’ям, коли курка за­співає півнем — на нещастя («Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить»), пop. ще у Б. Грінченка: «Ох, лишечко, ли­шечко! Недурно ж у мене зозуляс­та курка півнем співала: оце ж во­но й сталося!… Я так і вгадувала, що буде нещастя: або пошесть, або голод, або війна…»; у народній уяві курка, зокрема її пір’я, асоціюєть­ся й з нечистою силою; спостері­гаючи за дзьобанням курми зерна, ворожили на новий урожай; кури символізують глупість («курячий розум» або в П. Куліша: «Курячий же в тебе, пане Петре, мозок»); за поведінкою птиці вгадували пого­ду, — «буде зміна надворі, бо кури піють», «кури ранком на тин сіда­ють — дощ буде», «на початку осе­ні линяють кури — зима буде ран­ньою», «кури обскубуються — на дощі»; див. ще [Кузьми́-]Дем’я́на день. Курка збіжжя розгрібає, а в сміттю зерно шукає (М. Номис); Не рахуй курчат, доки не вилуп­ляться (приказка); Кура квочці не розкаже (приказка); Здохла тота куриця, що по два яйця несла (при­слів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 323.