КОЧЕРГА́, и́, ж.

1. Те саме, що коцюба́ 1. Кочерга до печі хазяйка — вона своє діло зна, жар загріба (Номис, 1864, ,№ 10295); Саме став топитися тол. Партизани залізними невеличкими кочергами почали вибирати його в дерев’яні скриньки (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 775).

◊ Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові кочерга́ див. бог.

2. тільки мн. Сукупність знарядь, якими пораються біля печі (коцюба, рогач, дерев’яна лопата тощо). Мар’я ходила, як сова, насуплена — мовчазна, торохтіла кочергами, мисками, горшками (Мирний, III, 1954, 155); Кинулась [мати] деркач з-під печі.., закладений кочергами, витягати (Тич., І, 1957, 258).

3. тільки мн. Те саме, що кочере́жник. В кочергах, під припічком і по всіх темних закутках притаїлись, сумуючи, діди (Вас., І, 1959, 215); Як ішов у хату, взяв вила-трійчатки й поставив у кочергах (Головко, II, 1957, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 315.

Кочерга, ги, ж.

1) Кочерга. Підняв морду так, що й кочергою носу не достанеш. Ном. № 2462.

2) Въ курит, трубкѣ: треугольная металлическая пластинка, посредствомъ которой крышка прикрѣплена къ самой трубкѣ. Шух. І. 276.

3) Кочерга. Въ штанахъ: разрѣзъ спереди. Шух. І. 153. Ум. Кочере́жка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 295.

кочерга́ (зменшене — кочере́ж­ка) —

1) = коцюба́ (див.); як про необхідну річ у домашньому гос­подарстві кажуть: «Без кочерги й ні приступу»; виносили на под­вір’я, коли гриміло або йшов град; магічне значення кочерги пояс­нюється близькістю до вогню й тим, що вона із заліза; все це по­силює її охоронну силу; Кочерга (коцюба) до печі хазяйка — вона своє діло зна, жар загріба (приказ­ка); У кочерги два кінці: один на те­бе, другий на мене (М. Номис); фразеологізми: ні Бо́гові сві́чка, ні чо́ртові кочерга́ (коцюба́) — ні до чого не придатна річ, справа тощо; ні на що невдатний хтось;

2) ко­че́рги — сукупність знарядь, якими пораються біля печі (коцюба, ро­гач, дерев’яна лопата тощо); місце для них — кочере́жник.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 312.