КОЦЮБА́, и, ж.

1. Знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу; кочерга.— В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас (Н.-Лев., II, 1956, 290); Гриць з тихим усміхом дивиться в огонь, держачи в руках коцюбу (Фр., III, 1950, 280); Дружина коцюбою з печі вигрібає присок (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 678).

◊ Бий його́ (тебе́ і т. ін.) коцюба́! див. би́ти; Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові коцюба́ див. бог; Но́са (носо́чка) й коцюбо́ю не діста́ти (не діста́неш) — дуже чванливий, гордий. Вона.. чванькувата — носочка й коцюбою не дістати (Вовчок, VI, 1956, 293).

2. техн. Довгий металевий прут, розплесканий на кінці у вигляді ложки для розмішування розтопленої сталі, чавуну в печі. Він же [сталевар] бере коцюбу у руки, Знову став при вогні (Шпорта, Запоріжці, 1952, 40); З молотками й коцюбами здружені, зміни йдуть до печей (Рудь, Дон. зорі, 1958, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 314.

Коцюба, би, ж.

1) Кочерга. Мовчи, суко, чорт з тобою! ось я тебе коцюбою! Чуб.

2) Названіе вола съ выступающими впередъ и расходящимися въ стороны рогами, концы которыхъ загнуты наружу. КС. 1898. VII. 45.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 295.

коцюба́ (зменшене — коцю́бка) — знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплес­каним загнутим кінцем для пере­мішування палива в печі й вигрі­бання з неї жару, попелу; кочерга; до коцюби ставилися з пошаною, її не можна кидати, а слід ставити; разом з тим атрибут нечистої сили, на ній верхи відьма відправляється на Лису гору; верхи на ній їздили хлопці, коли фали з коржем на святі Калити; виступала також предметом покарання, тому жар­тують: «Побий тебе коцюба і чес­ний макогін!». Мовчи, бабо, чорт з тобою! Ось я тебе коцюбою (П. Чу­бинський); В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас (І. Нечуй-Левицький); фразеологізм: но́са й коцюбо́ю (кочерго́ю) не діста́не — хтось надмірно чваниться, пишає­ться.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 312.