КО́ЗЛА, зел, КО́ЗЛИ, ів, мн.

1. Сидіння для погонича спереду брички, фаетона тощо; передок. Один циган кинувся до погонича і вдарив його.. Погонич так і покотився з козел (Н.-Лев., III. 1956, 277); Нарешті все було налагоджено, він видряпався на козли, цмокнув, і кінь рушив (Вільде, Повнол. діти, 1960, 384); Сидячи на козлах фаетона, я правив своєю конячиною, під’їжджав до нічних ресторанів (З глибин душі, 1959, 99).

2. Колода на чотирьох похилих ніжках, що використовується в парі з іншою як підставка для чого-небудь; кобилиця (у 2 знач.). Найпростіші підмостки складаються з двох козел з перекладинами через 50 см, на які кладуть дошки настилу (Довідник сіль. будівельника, 1956, 451); На високих березових козлах загойдалися [пилярі].., розрізуючи дві грубезні колоди (Кучер, Прощай., 1957, 234); Влізла [Настя] на козли і почала білити стелю (Коч., II, 1956, 545).

◊ Ста́вити (поста́вити, зіста́вити і т.ін.) зброю (гвинті́вки, рушни́ці) в ко́зла (в ко́зли) — ставити зброю (гвинтівки, рушниці) разом навхрест багнетами вгору. Рота німецьких солдатів щільною купою відпочивала біля поставлених у козла гвинтівок (Багмут, Опов., 1959, 18); Жандарми, зіставивши зброю в козли, ламають декорації до «Наталки Полтавки» (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 7).

3. Підставка для різання дров, що складається зі збитих навхрест жердин, з’єднаних поперечкою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 212.