КЛЕН, а, ч. Дерево, що має лапате листя з гострими кінцями й глибокими вирізами. Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Вовчок, І, 1955, 183); За закрутом, на горбочку, з-за великих пишних кленів виглянула біла церква (Коцюб., І, 1955, 309); Вздовж дороги насаджують клени, Ряд за рядом, з села до села (Нагн., Вибр., 1957, 96); // род. у збірн. Деревина́ цього дерева. Сосна, смерека, клен, липа… Все йде у виробництво (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 179.

Клен, ну, м. Кленъ, Acer platanoides L. Рости, рости, клен-дерево! Грин. III. 318. Ум. Кленок. Ой у ліску на кленку повісила колисочку на шнурку. Чуб. III. 486.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 250.

клен — дерево, що має лапате листя з гострими кінцями й глибо­кими вирізами; зі станом дерева пов’язують погодні зміни, — «як­що клен вчасно опадає, гостру зиму заповідає», «коли листя в клена починає «плакати», то через троє-четверо діб збереться на дощ»; з кленового твердого дерева здавна виготовляють посуд, ложки, ви­делки, ярма, занози: «Тепер же я, мій миленький, умру: Ізроби ти мені, мій миленький, із клен-дерева труну»; у колядках клен висту­пає Світовим деревом; сполука клен-де́рево уживається як народ­нопоетичний образ таємничості, благодатної сили; наприклад, у ві­домій пісні «Ой що ж бо то та за ворон» клен-дерево символізує пана-отамана, а в іншій милого: «Ой у полі клен-дерево різно, ходив козак до дівчини пізно»; популяр­ним є образ кленового листя для символізації беззахисних, битих долею дітей, nop.: «Heжурися ти, батеньку наш, не журися ти нами: Ой як ми підростемо, розлетимося самі, розлетимось, розбіжимось, як кленове листя» (цей образ роз­винув В. Стефаник у новелі «Кле­нові листки»). Рости, рости, клен-дерево (Б. Грінченко); Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Марко Вовчок); Зроби мені, брате, вірний товаришу, з клен-де­рева труну (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 289-290.