КА́НЯ, і, ж. Хижий птах родини яструбових, схожий на шуліку; знищує гризунів. Понад поляною все яструби літають, ворони, кані, сороки, галки (Фр., IV, 1950, 52); Поїдають отруйних змій і багато птахів: кондор, орел-змієїд, каня, ворони.. та деякі інші (Визначник земноводних.., 1955, 79); * У порівн. Люди, мов каня, прохали дощу, бо все віщувало голод (Коцюб., II, 1955, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 91.

Каня, ні, ж.

1) Четырехугольное углубленіе, выдолбленное долотомъ въ підвалині, своло въ которое входить чіп столба. Кіев. и Подольск. г.

2) Родъ коршуна. Ой летіла сива каня по полю. Чуб. III. 251. Нищить як каня. Ном. № 2770. Виглядає, як каня дощу. Чуб. І. 256.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 216.

ка́ня = каню́к = каню́ха (звідси дієслово каню́чити) — хижий птах родини яструбових, схожий на шуліку; знищує гризунів; п’є лише дощову, а не звичайну воду; у на­роді вважають проклятою від Бога птицею, бо вона не послухалася його, коли Бог наказав птицям по­викопувати річища, коли не було ще рік, а лише баюри та калюжі; відтоді каня п’є лише з калюж; ко­ли ж немає довго дощу, то літає високо й просить його у Бога, тому й кажуть: «Виглядає, як каня до­щу»; «канючення», яким каня ні­бито просить у Бога дощу, симво­лізує прошацтво як таке («Ото ка­нючить!»). Ой летіла сива каня по полю (П. Чубинський); Пищить, як каня (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 272.