КАЛЕНДА́Р, я́, ч.

1. Довідкова таблиця або книжка з послідовним переліком усіх днів року за місяцями й поданням інших відомостей, пов’язаних із цими днями (історичні події, свята тощо). Прошу тебе, пришли мені.. український одривний календар на 1912 р. (Коцюб., III, 1956, 405); Ще календар не одзначив весни,— А в коваля сьогодні вже завізно: Той борону, той кремера притяг (Рильський, І, 1956, 74).

2. Розподіл занять, роботи, змагань і т. ін. за днями, місяцями. Всесоюзний комітет у справах фізкультури й спорту вніс зміни в календар футбольних змагань на першість СРСР (Рад. Укр., 3.VIII 1951, 4).

3. Спосіб лічення днів у році. Насамперед ударили вони [католики] на руський, а властиво староримський (юліанський) календар (Фр., XVI, 1955, 415); Пізніше, з хрещенням Русі, давньоруський календар був витіснений юліанським (Знання.., 1, 1966, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 76.

календа́р —

1) спосіб лічення днів у році, пов’язаний із систе­мою числення великих проміжків часу, яка ґрунтується на періодич­ності явищ природи, зумовленій рухом небесних світил; покажчик усіх днів року із зазначенням днів відпочинку, свят або визначних подій. Віщував календар, та в по­мийницю впав (прислів’я);

2) релі­́гійний (ритуа́льний) календа́р — до­християнський річний обрядовий календар як спосіб дотримання системи річних обрядодій, тісно пов’язаних з природними змінами і заняттями людини протягом ці­лого року; стародавні свята — це хліборобські обряди, що справля­лися не в усталені дні, а залежно від погоди й часу хліборобських занять, відповідно до сонцевороту й сили сонця в той чи інший час року; тому свята пов’язані з поша­нуванням сонця й сонячних богів, з боротьбою літа й зими, тепла й холоду; про це йдеться в старовин­них обрядових піснях — веснян­ках, гаївках, колядках, щедрівках, купальських та весільних співан­ках; усе в цих піснях підпорядко­вано тому, щоб посприяти добро­му врожаю, через це вони підкріп­люються вегетаційними (магічни­ми) діями, ритуальними танцями, обрядовими рухами; церква боро­лася з давніми обрядами, але ви­коренити повністю їх так і не змогла, тому пристосовує свої свя­та до давніх; магічне значення культів поволі втрачається, але об­ряди зберігаються як веселі забави для молоді й дітей (див. Купа́ла, калита́ 2, Коляда́); двоєві́р’я (див.) так і залишилося в підсвідомості наро­ду;

3) наро́дний (хліборо́бський) ка­ленда́р — уявна модель світу як знакової системи, в якій міститься сума знань етносу про природне та соціальне оточення; суцільний об­раз народно-календарних звичаїв протягом цілого року (звичайно за порами року); народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя як своєрідні неписані зако­ни, традиційні приписи, якими керуються в найменших щоденних і найбільших національних спра­вах;

4) юліа́нський (старори́мський) календа́р — старий стиль літочис­лення; запроваджено Юлієм Цеза­рем у 76 р. до нашої ери; з кожних 4 років 3 роки були по 365 днів, а четвертий, високосний (цифра ро­ку ділиться на 4), — 366 днів;

5) григоріа́нський календа́р — но­вий стиль літочислення; реформо­ваний 1582 р. Папою Римським Григорієм XIIIюліанський кален­дар, оскільки тривалість юліан­ського року була довшою за справжню на 11 хв. 44 сек., що за 128 років призвело до запізнення початку календарного року майже на одну добу; середня тривалість року в григоріанському календарі лише на 26 сек. довша за справж­ню; сьогодні різниця між старим і новим стилем літочислення стано­вить уже 13 днів;

6) правосла́вний календа́р — довідкова таблиця, де в послідовному порядку перерахо­вано всі пам’ятні дні й свята, які відзначає православна церква; місяцеслов.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 268-269.