калита́ —
1) (з великої літери) Калита́ = Кале́та = Коли́та — стародавнє велике свято на честь божества людської долі, помічника бога Сонця у боротьбі зі злими темними силами; сонце, вірили, з настанням зими поступово вмирає, і це є результатом підступів, лиходійства цих сил; з часом, за християнства, припасоване до дня Святого Андрія і в народі називається ще Великими вечорницями; див. Андрій 2;
2) = кале́та = кала́та (від калата́тися «гойдатися») — різдвяний хліб; з дохристиянських часів — помащений медом ритуальний корж з отвором посередині, який використовують для ворожіння і молодіжних розваг у день Святого Андрія як відгомін стародавньої сонячної емблеми (солодкий корж — сонце, «Коцюбинський» — зла сила); «їду, їду калити (калати) кусати (хапати)» — традиційне проказування при грі в Калиту для хлопця («Коцюбинського»), що «їде» на коцюбі до підвішеного до сволока чи стелі коржа, намагаючись його укусити; це зазвичай не вдається, бо той гойдається (калатається), а торкатися його руками (і сміятися) не можна, забороняється; тоді охоронець калити («Калиновський») вимазує «Коцюбинського» сажею; хто ж не розсміється і вкусить калиту, той знову стає в чергу; між тим, хто приїхав кусати калиту, та її охоронцем, відбувався такий діалог: «— Здоров, пане Калиновський! — Здоров, пане Коцюбинський! — Я приїхав калиту кусати… — А я буду по зубах кресати! — Ой, будеш, а може, й ні, бо я їду на воронім коні… — Засмійся! — не хочу!» і т. д.;
3) = кали́тка — торба (торбинка) для грошей; гаман, гаманець. За сиротою Бог з калитою (М. Номис); В кого калитка товста, в того мова проста (М. Номис); Скупий збирає, а чорт калитку шиє (М. Номис);
4) тільки кали́тка — торбинка для тютюну, яку затягують мотузком; кисет.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 271.