Коляда́ —
1) у дохристиянських віруваннях — богиня Неба, мати Сонця, дружина Дажбога; ім’я походить, можливо, від слова ко́ло — старовинної назви сонця (хоч імовірно й те, що від лат. calendae — перший день кожного місяця; також натяк на цикл зимового повороту Сонця; див. кале́нди); за легендою, Коляда навчила робити колесо; на її честь постало свято народження сонця (що «колесом ходить»), яке припадало на кінець грудня — початок січня; центральне хліборобське свято, що святкується два тижні — від 25 грудня по 6 січня за ст. ст., особливо вечір перед Різдвом, коли вітають «Бувайте здорові з Колядою!»; здавна був звичай, аби господар ховався під час святкової вечері за сніп чи за хліб (за пироги), — «щоб і другого року не видно було світу за стіжками, за копами, за возами та за снопами»; популярність язичницького свята Коляди змусила християнську церкву підпорядкувати йому свято Різдва Христового, коли співають колядки (див. ще со́нце 3). Будьте здорові з Колядою! (М Номис); На Коляду уночі тріщить, а вдень плющить (приказка);
2) (з малої літери) = коля́дки — обряд колядування (славлення Різдвяних свят піснями); дієслово колядува́ти та іменник колядува́ння — співати (співання) колядок, [брати] участь в обряді, пов’язаному з виконанням цих пісень; іменник коля́дник (ж. коля́дниця) — той (та), хто колядує; див. ще обдарува́ння. Збираюсь колядувати, як вже й щедрувати пора (М. Номис); Під вікном колядник човпеться (П.Чубинський);
3) (з малої літери) = коля́дка — обрядова різдвяна пісня, що виконується у вечір 25 грудня/7 січня на Різдво; раніше колядували все свято Коляди; колядки — це величання з вірою в те, що сказане в них про господаря та його родину обов’язково сповниться, і цим колядки наближаються до заклять, тобто не лише накликають щастя й здоров’я, а й відвертають нечисту силу; серед колядок є чимало стародавніх зі славленням майбутнього врожаю; найдавніші колядки — це колядки космологічного типу, які оповідають про створення світу (у них фігурують космічне море, Світове дерево, птахи — творці світу, яких потім заступають сонце і місяць, пізніше Бог і апостоли); окрему групу становлять колядки з біблійною тематикою; колядують поодинці або гуртом на чолі з «березою» (див. бере́за 2). Пустіть його до хати, він вам буде коляди співати (П. Чубинський);
4) (з малої літери) — винагорода колядникам за пісні й вітання з нагоди свята Різдва Христового, раніше — народження сонця. Он пан іде, коляду несе: коробку вівса, наверх ковбаса (пісня); Стань у ряду — дістанеш коляду (приказка);
5) див. ді́дух 2.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 302.