ЗАСІ́В, у, ч.

1. Те саме, що засіва́ння. Вона.. перебирала насіння до засіву ярини (Кобр., Вибр., 1954, 15).

2. Те, що посіяне. Прокинулася Україна після зимового сну. Потали сніги; зелені озимі засіви веселенько потяглися вгору (Л. Янов., І, 1959, 31); * Образно. Ти [сонце] сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? може, вогні? (Коцюб., II, 1955, 229); // Те, що засіялося, покриваючи якусь поверхню. Власна гаряча сльоза прокотилась по лиці і затрималась в темному засіві ще ні разу не голених вусів (Іщук, Вербівчани, 1961, 37).

3. Ділянка землі, засіяна яким-небудь зерном, насінням. Тепер [Колодка] — хлібороб справжній: коняка, корова, сім десятин засіву щороку (Головко, II, 1957, 90).

4. спец. Кладка яєць у деяких комах (бджіл і т. ін.) і яйця, покладені для розвитку. Починаючи червити, матка [бджола] кладе яйця підряд, рухаючись ніби по спіралі то на одному, то на другому боці стільника і поступово збільшуючи радіус засіву (Бджоли, 1955, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 307.

За́сів, ву, м. Посѣвъ. Оця рука у нас сього року під засівом. Черк. у. Дають плуги, воли сірі, ще й до того всі засіви. Чуб. V. 216.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 95.

за́сів — старовинний обрядово-ритуальний акт початку хлібороб­ського року; по полю розкидали яйця (крашанки) й хліб (відгомін жертвоприношення), потім сівач кидав через плече жменю зерна; перед сівбою виголошували молитву, — щоб Бог уродив усього вдосталь; головною дійовою осо­бою обряду був сівач.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 238.