Про УКРЛІТ.ORG

засів

ЗАСІ́В, у, ч.

1. Те саме, що засіва́ння. Вона.. перебирала насіння до засіву ярини (Кобр., Вибр., 1954, 15).

2. Те, що посіяне. Прокинулася Україна після зимового сну. Потали сніги; зелені озимі засіви веселенько потяглися вгору (Л. Янов., І, 1959, 31); * Образно. Ти [сонце] сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? може, вогні? (Коцюб., II, 1955, 229); // Те, що засіялося, покриваючи якусь поверхню. Власна гаряча сльоза прокотилась по лиці і затрималась в темному засіві ще ні разу не голених вусів (Іщук, Вербівчани, 1961, 37).

3. Ділянка землі, засіяна яким-небудь зерном, насінням. Тепер [Колодка] — хлібороб справжній: коняка, корова, сім десятин засіву щороку (Головко, II, 1957, 90).

4. спец. Кладка яєць у деяких комах (бджіл і т. ін.) і яйця, покладені для розвитку. Починаючи червити, матка [бджола] кладе яйця підряд, рухаючись ніби по спіралі то на одному, то на другому боці стільника і поступово збільшуючи радіус засіву (Бджоли, 1955, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 307.

за́сів — старовинний обрядово-ритуальний акт початку хлібороб­ського року; по полю розкидали яйця (крашанки) й хліб (відгомін жертвоприношення), потім сівач кидав через плече жменю зерна; перед сівбою виголошували молитву, — щоб Бог уродив усього вдосталь; головною дійовою осо­бою обряду був сівач.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 238.

вгору