ЗАМІ́ТКА, и, ж.
1. Короткий запис, зроблений з метою зберегти в пам’яті якесь спостереження, думку і т. ін. Його [Івана Вишенського] замітки короткі й сухі: але сучасна етнографія допомагає відновити — хоча б приблизно — картини і образи, що виникали в спогадах афонського ченця, коли він писав ці рядки (Від давнини… І, 1960, 131); // Невелика стаття, повідомлення в газеті, журналі, збірнику. Маю знов писати дещо до австрійських, земляцьких і німецьких журналів, так всякі замітки (Л. Укр., V, 1956, 424); Улас.. був переконаний, що з цим [зловживанням службовим становищем] миритися не можна, і написав замітку в обласну газету (Тют., Вир, 1964, 149).
Бра́ти (взя́ти) на замі́тку: а) (кого) брати під особливий нагляд. — Но, но, ти не дуже, — загрожує йому поліцай, — візьму на замітку! Хіба я не знаю, чим ви дихаєте… (Ю. Янов., І, 1954, 165); б) (що) брати до уваги; [Бу́ти] на замі́тці в кого — перебувати під особливим наглядом. Спиняє [німець] свій важкий погляд на.. худорлявому плечистому юнакові. Він у нього на замітці (Кол., Терен.., 1959, 342).
2. заст. Зауваження, висловлене вголос. О. Артемій не раз діставав навіть замітку од консисторських протоєреїв (Н.-Лев., IV, 1956, 164); Маня вешталася нечутко коло столу з чаєм, закидаючи тут і там в мою розмову з матір’ю і братом свої замітки (Коб., III, 1956, 267).
Не в замі́тку кому — непомітно для кого-небудь. І мені не в замітку, Як це сталось воно, Що мої однолітки Вже дорослі давно (Мал., Серце.., 1959, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 213.