ЗАБА́ВА, и, ж.

1. Заняття з метою розважитися, повеселитися; розвага, гра. Коли вони [діти] старшими стали, забави були вже інші (Коцюб., II, 1955, 313); Раптом Катя затіяла нову забаву. — А ну давайте наввипередки! (Гур., Наша молодість, 1949, 100); Та полювання він забавою вважає. Рибальство — справою, священнодійством навіть (Рильський, II, 1946, 168); З нею ввійшов у клас молодий пан інспектор, який мав навчити нас нових забав (Томч., Готель.., 1960, 86).

2. Те, що дає розвагу, втіху. [Анна:] І чим була б я вам, якби погналась тепер із вами в світ? Запевне тільки забавою на час короткий (Л. Укр., III, 1952, 395); Санчата в сінцях, плетена колиска — П’ятьох синів забава і спочин (Мал., Звенигора, 1959, 18).

3. розм. Зібрання, на якому розважаються, веселяться. Недаремно намагавсь я розважити себе в гостях на забаві (Коцюб., І, 1955, 259); На луках зарані збиралася хіба ж така забава! Та коли ж і відпочити молоді, як не в святковий день? (Чорн., Визвол. земля, 1959, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 13.

Заба́ва, ви, за́бавка, ки, ж.

1) Забава, игрушка; развлеченіе. Рости, сину, в забаву, козачеству на славу. Макс. 1849. 97. Людям дівчину дарю і всі свої забави, беру люльку і тютюн та й іду в гусари. Чуб. V. 61. Положу деревинку в колисочку та буду колихати: буде мені забавка. Рудч. Ск. II. 38. Зірвала квітку з голови, кинула мені на забавку. Г. Барв. 352. Ой наступив, наступив чорний віл на ноги, одкинувши всі забави, хватайся за роги. Грин. III. 295.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 2.

заба́ва = за́бавка —

1) заняття з метою розважитися, повеселити­ся; розвага, гра; також те або той, що дає розвагу, втіху; з давніх-да­вен народ любив різні розваги, про що свідчать обрядові пісні й старі ритуальні дійства; літописець за­значає; «Сходилися на ігрища та танки і на всякі бісівські пісні»; до старовинних забав належать ву́лиця (див.) і повече́рниця, пізніше — вечорни́ці (див.); танцювали з уся­кої нагоди — на бенкетах, на весіл­лі, на вечорницях, на ігрищах, на вулиці; все це відбувалося під му­зику; церква виступала проти язичницьких ігрищ, вважаючи це спокусами диявола; один з пропо­відників зазначає: «Диявол обду­рює такими й іншими обичаями, всякими хитрощами переваблює нас від Бога: трубами й скомороха­ми, гуслями й русаліями»; в одній з пам’яток зазначається, що при дворі князя Святослава був ор­кестр; повністю церкві не вдалося відвернути народ від стародавніх обрядодій і розваг, але все ж ореол справжніх величних містерій ку­пальських свят і первісних обрядо­дій весняного циклу значною мі­рою втрачено. Ой наступив, на­ступив чорний віл на ноги, одкинув­ши всі забави, хватайся за роги (Б. Грінченко); Дітки молодії граються, всякі собі забавки та жарти вигадують (Ганна Барві­нок); Рости, сину, в забаву, козачеству на славу (М. Максимович); Положу деревинку в колисочку та буду колихати: буде мені забава (казка);

2) предмет, яким бавлять­ся; іграшка, цяцька; археологічні розкопки засвідчують, що культу­ра дитячих забавок розвинена здавна; у Галичині, Причорно­мор’ї знайдено багато дитячих глиняних іграшок — пташок, зві­ряток, посуд, навіть маленький ві­зок; у старовину був звичай класти в труну померлому його улюблені речі, клали й померлим дітям їхні забавки. Людям дівчину дарю і всі свої забави, беру люльку і тютюн та й іду в гусари (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 229.