ДІЛ, до́лу, ч.
1. Те саме, що доли́на. Потепліло. На долах цвіла, і пахла, і пишалася весна (Фр., І, 1955, 101); Він бачив діл, розкинутий навкруг, Кипучі пущі, тьмяноводий Буг (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 449).
2. Те саме, що низ 1; протилежне верх. Як летіла ворона догори, то й кракала, а як на діл, то й крила опустила (Номис, 1864, № 1462); Запалили сосну від верха до долу (Чуб., V, 1874, 394); Дівчата обстругували стіни, — які з долу, які з кобилиць угорі (Головко, II, 1957, 98).
До са́мого до́лу — до землі. По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю до самого долу (Шевч., І, 1951, 48); Княгиня бачить їхні довгобороді обличчя, гострі очі, чіпкі, ніби до самого долу опущені, руки (Скл., Святослав, 1959, 35).
3. Те саме, що долі́вка. — А хіба ж ти не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни? (Н.-Лев., II, 1956, 328); На запорошеному глиняному долу лежали якісь старі речі (Трубл., II, 1955, 253).
4. заст. Яма для мерця; могила. Он там, в долинці, під білими березами, копають уже діл глибокий, довічну хатину чумакові (Коцюб., І, 1955, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 303.