Про УКРЛІТ.ORG

долівка

ДОЛІ́ВКА, и, ж. Утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні; взагалі підлога. То лінива дівка, як не мита долівка (Укр.. присл.., 1955, 196); Ось вона босими ногами почовпала по холодній долівці прямо до стола (Мирний, IV, 1955, 298); На цегляній долівці лежали кружки (Коцюб., І, 1955, 39); Місяць крізь віття ткав у клуні на долівці якісь химерні узори (Головко, І, 1957, 135); Пішов [Арсен] через просторий порожній зал по кахляній долівці (Дмит., Розлука, 1957, 108)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 359.

долі́вка (зменшено-пестливі — долі́вонька, долі́вочка) = діл — у традиційному українському по­мешканні — утрамбована, вирів­няна та помазана глиною земляна підлога; застилали домотканими доріжками, свіжою травою. То лі­нива дівка, як не мазана долівка (прислів’я); Ось вона босими ногами почовгала по холодній долівці прямо до стола (Панас Мирний); Як мертва на діл повалилася (Т. Шев­ченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 192.

вгору